Ми вирішили не плутати грішне і праведне, а поетів-початківців – з патріархами українського віршописання. Бо патріархи можуть запідозрити нас у суб’єктивізмі.
Тож відтепер автори, що розпочинають свій творчий шлях, будуть у нас значитися за категорією – „НА ПОРОЗІ„. Нічого кримінального у цьому нема, є певний люфт, така собі поступка, свого роду гандикап. Щоби юні поети не падали під тягарем авторитетів, а набиралися снаги та відваги.
Надія Пашко вже була на сторінках нашого часопису, допитливі читачі можуть погортати сторінки. А сьогодні – черговий крок у вічність
Лабіринт Буття
Життя – то сонця буревій
Чи, може, витоки печалі…
Або рожевий небосхил
Чи просто правило: „Йти далі”?…
Можливо, джерела потік,
Що вмить наповнює людину…
Чи незбагненний часу лік,
Що надихає на вершину?…
А може, рух без перешкод,
Що нереально у цій днині…
Чи то фатальний епізод,
Що так простежується нині?…
Можливо, то лише любов,
Що надає усім нам крила…
Чи тьма незлічених розмов,
Чи то без щогли є вітрила?…
А може, крапля від роси
Чи щирі усмішки без фальшу…
Можливо, рідні голоси,
Чи слід роздумувати дальше?…
Біль Нескорених
Ми кров’ю пишем слово „Незалежність”,
Не накладаємо невільницьке тавро.
Ховаємо глибокую бентенжність,
Наперекір нестерпне топчем зло…
І прогризають усе дико люті звірі,
Оскаженілі в натовпі юрби…
Осквернені, окаяні, в знесиллі,
Забули Божу Заповідь: «Люби!»
Гіркота Висот
Мені так важко… важко в це повірити,
Але у світі… в світі надвисот,
Де швидко можна мрію свою втілити, –
Панує заздрість з-поміж всіх чеснот…
Вона блокує людям щиру душу
І позбавляє вічних насолод.
Уже як є… я з цим змиритись мушу!
Не всім же мати безліч нагород!
І часто серце крається від болю,
Та біль проймає завжди за живе…
Але, на жаль, всі чинять свою волю,
І розум не підвладний тут уже!
Твоя Магія
Я люблю твої губи цнотливі
І ласкаві серпанкові очі.
Кожен твій подих – безцінний,
Ти мені снишся щоночі…
З тобою я воскресаю:
Ти зачаровуєш ніжністю…
Чи кохав когось так – не знаю,
Дивлюсь на вуста з божевільністю…
Може, то серця дотик
Поруч з твоїм зіткнувся:
Для мене ти як наркотик –
Без тебе я розчинюся…
Вічність у Миті
Я хочу бачити тебе такою крізь роки:
Де усмішка прекрасна не згасає –
Я хочу знати: це кохання навіки,
Адже ріднішої ніде в мене немає…
До тебе завжди, мов на крилах, спішу я,
Свої секрети хочу розділити.
Мене ти маниш, ти навік моя!
Не знаю, як без тебе навіть жити…