Ігор Петрович Равлів, кандидат філологічних наук: дисертація – „Творча еволюція Дмитра Павличка (поезія кінця 80-х – початку 90-х років)”, низка статей та матеріалів про поета. Відомий на Тернопіллі громадський та політичний діяч, продовжує активно працювати у системі освіти.
Цікаві факти про життя і творчість Дмитра Павличка
Exegi monumentum (пам’ятник нерукотворний)
Горацій
1. Дмитро Павличко – класик української літератури. За даними Національної спілки письменників України, Дмитро Павличко протягом більше ніж 70-ти років творчості видав понад 300 збірок творів.
Упорядник і редактор збірника статей «Про Дмитра Павличка» Дмитро Пилипчук стверджує, що Дмитро Павличко написав приблизно три тисячі поетичних творів і кілька тисяч віршованих перекладів, переклав поезію більше як чотирьохсот поетів із 57-ми літератур світу.
2. Нагороди Дмитра Павличка: 1977 року Д. Павличко став лауреатом Державної премії України ім. Т. Шевченка; 1997 року поета нагороджено орденом «За заслуги» III ст.; 1999 року – орденом князя Ярослава Мудрого V ст.; 2004 року за визначний особистий внесок у розвиток української літератури, створення вершинних зразків поетичного слова, плідну державну й політичну діяльність поету присуджено звання Героя України; 2009 року Д. Павличка нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого IV ст.
3. «У дитячому серці жила Україна… » (Дмитро Павличко). Шестирічним уже вмів читати і зі сцени Народного дому у Стопчатові декламував напам’ять вірші Тараса Шевченка «До Основ’яненка», «Заповіт».
4. Навчався у польській школі, був єдиний серед учнів поляків і євреїв. Відмовився повторювати вірш, що він є малий поляк. За це учителька била його залізною лінійкою по руках.
5. 26 січня 1944 року у Коломиї гестапівці розстріляли старшого брата Петра, який був членом ОУН. Після відходу німців батько Дмитра Павличка розкопав могилу і привіз до дому вбитого, колючим дротом зв’язаного брата. З цього моменту Дмитро Павличко відчув, що має жити за двох, пам’ятав про брата і неодноразово згадував його у своїй творчості.
6. Перебування в УПА. У квітні 1945 року шістнадцятилітній Дмитро Павличко став вояком УПА, служив у рою Строкатого, мав псевдо Дорошенко. А в у червні того ж року сотенний Спартан наказав молодим хлопцям, серед яких був і Павличко, здати зборю і йти додому. У своїх спогадах Дмитро Павличко так передає його слова: «Ми, старші, залишаємося. Треба берегти сили. Вам, таким ще молодим, треба вчитися. Не забувайте де ви були. Не забувайте нас…». [Павличко Дмитро. Спогади: Том 1.-К.: Ярославів Вал, 2015.-С. 45-46]. Оте «не забувайте», як наказ, Дмитро Павличко постійно пам’ятав.
7. 22 жовтня 1945 року на долю Дмитра Павличка випало ще одне випробування. Він був заарештований за фальшивим звинуваченням перебування у нібито юнацькій націоналістичній організації, молодіжній сотні. Потім був оправданий і випущений на волю, а його кати були покарані за таке свавілля. Усе ж восьмимісячні тюремні муки і страждання теж закарбувалися надовго у його душі.
8. 1948 року Дмитро Павличко не без пригод вступив до Львівського державного університету імені Івана Франка на факультет української філології, а після першого семестру перевівся на відділення логіки і психології. Хоча у своїх спогадах Дмитро Павличко пише: «І за покликанням, і за освітою, і за діяльністю я був і є насамперед українським філологом» [ Павличко Дмитро. Спогади: Том 1.- К.: Ярославів Вал,2015.-С.64]. Згодом Дмитро Павличко навчався в аспірантурі університету, досліджував сонети Івана Франка.
9. Раніше початком поетичної творчості Дмитра Павличка вважали 1 січня 1951 року, коли в газеті Львівського державного університету імені Івана Франка було опубліковано перший вірш «Дві ялинки». Виявляється, ранні поезії Дмитра Павличка, датовані 1944-1951 роками, довго зберігалися в родинному архіві, опубліковані автором у збірці «Спочатку» аж 2009 року. [Павличко Дмитро. Спочатку: поезії/ Д.В. Павличко; передм. авт. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2009.-127с.]. Ідейно-тематичне спрямування цих віршів було таким, що їх у радянські часи неможливо було оприлюднити.
10. 1953 року вийшла друком перша збірка поезій Дмитра Павличка «Любов і ненависть». Роком пізніше з ініціативи Миколи Бажана, який був головою Правління Спілки письменників України, без заяви Дмитра Павличка про вступ до Спілки, без рекомендації Львівської письменницької організації на засіданні Президії СПУ Дмитра Павличка прийняли у члени Спілки.
11. 1962 року Дмитро Павличко написав вірш «Ректор» напередодні 50-ліття ректора Львівського державного університету імені Івана Франка Є.К. Лазаренка і прочитав його на ювілейному вечорі. Компартійні чиновники протрактували цей твір як антирадянський, націоналістичний, що його написав «прихований бандерівець». Згодом Є.К. Лазаренка звільнили з посади ректора за те, що був людиною з українською свідомістю, займав проукраїнську позицію. Під час зустрічі з Дмитром Павликом Є.К. Лазаренко іронічно сказав: «Це ви зняли мене з роботи!»…
12. Під час навчання в аспірантурі Львівського державного університету імені Івана Франка Дмитро Павличко у складі делегації від університету побував у Харкові на святкуванні 150-ліття Харківського університету. Вражений русифікацією Харкова Дмитро Павличко висловив своє обурення на партійних зборах університету. Виявляється, українською мовою з ним спілкувалася тільки гардеробниця університету і ректор, який вітав гостей. За це Дмитра Павличка звинуватили в націоналізмі, зневазі до російської мови і виключили з аспірантури.
13. 1958 року Дмитро Павличко видав збірку «Правда кличе!», де був опублікований знаменитий сонет «Коли помер кривавий Торквемада». Один рядок цієї поезії «Здох тиран, але стоїть тюрма» – це вирок усій тоталітарній системі! Там же були вірші, спрямовані проти русифікації України: «О рідне слово, що без тебе я?!…», «Як би я втратив очі, Україно…», «Ти зрікся мови рідної…» Поезія «Концерт у царя», де йде мова про виступ Соломії Крушельницької у царському палаці, закінчувалася такими словами: «Тієї пісні – мови не убить!» За все це увесь вісімнадцятитисячний тираж книжки був порізаний на січкарні, а вірші заборонені і не могли бути надруковані аж до часів незалежності України. Дмитра Павличка неодноразово за цю збірку критикували і звинувачували у всіх «гріхах». [Павличко Дмитро. Правда кличе! Львів.: Кн. – журн. вид-во, 1958.-163 с.]. Таку ж назву мала збірка поезій, яку видав Дмитро Павличко у незалежній Україні. [Павличко Д.В. Правда кличе: Поезії: для ст. шк. віку/[Передм. І.М. Дзюби]; Худож. Ю.А. Чекалюк. – К.: Веселка, 1995.-318 с.].
14. Дмитро Павличко – редактор журналу «Всесвіт» (1971-1978 рр.). Видання набуло неабиякого авторитету серед читачів. Там друкували свої твори «неблагонадійні» автори. «Всесвіт» конкурував з московським журналом «Иностранная литература», що звичайно не подобалося тодішній компартійній владі. Про звільнення Дмитра Павличка з посади редактора журналу «Всесвіт» Олесь Гончар так записав у своєму Щоденнику за 24 червня 1978 року: «Дм[итра] Паличка домордували. Змусили написати заяву. Він журнал створив, вивів у розряд європейських, а хтось тепер буде його руйнувати, нищити. Тільки той, кому культура не дорога, міг так повестися із «Всесвітом». Дрібні душі». [Гончар Олесь. Щоденники: У 3 т.-т.2. 1966-1983/Упор., підг. текстів, ілюстр. матеріал Валентини Гончар.- К.: Веселка, 2004.- С.341].
15. Пісня на слова Дмитра Павличка «Два кольори» стала народною, її знають в усьому світі. У Японії переклад слів пісні «Два кольори» опубліковано поруч із «Вечором» Тараса Шевченка («Садок вишневий коло хати»).
Відомі такі пісні на слова Дмитра Павличка: «Долиною туман тече», «Впали роси на покоси», «Пісня про Україну», «Лелеченьки», «Явір і яворина», «Над морем», «Дзвенить у зорях небо чисте», «Пісня» («Спадає листя яворове…»), «Пісня про Львів», «Я пригорнусь до тебе», «Пісня про пшеницю» та ін. Крила таким пісням дали знамениті композитори : Анатолій Кос-Анатольський, Олександр Білаш, Володимир Івасюк, Мирослав Скорик, Євген Станкович, Володимир Губа, Галина Менкуш, Кирило Стеценко, Галина Гаврилець, Євген Бондаренко.
На слова Дмитра Павличка звучать два вокально – симфонічні твори композитора Євгена Станковича – «Панахида за померлими з голоду» та «Бабин Яр».
16. Дмитро Павличко – лідер українського національно – визвольного руху, громадський і політичний діяч.
Основоположник і перший голова Товариства української мови імені Тараса Шевченка «Просвіта», співзасновник Народного Руху України, організатор Демократичної партії України, депутат Верховної ради України та Верховної ради СРСР, керівник дипломатичними місіями у Словаччині та Польщі, голова Української Всесвітньої Координаційної Ради, Голова Народного Комітету захисту України.
17. Велика заслуга Дмитра Павличка у підготовці проєкту Акта проголошення Незалежності України, у якому він власноручно вписав оту сакраментальну фразу «виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною». Дмитро Павличко наполягав, щоб Акт проголошення Незалежності України був проголосований саме 24 серпня. Він приніс відповідний проєкт Постанови Верховної Ради, зайшов у президію, подав його Л.М. Кравчукові, який дещо вичікував. Ситуація у залі Верховної Ради України була настільки напружена, що Павличко, стоячи за спиною Леоніда Кравчука, не витримав і пошепки сказав йому: «Читай, а як ні, я задушу тебе!» [Павличко Дмитро, Пилип’юк Василь (фотохудожня композиція).- Львів.: Видавництво «Світло і тінь».- 2004.-С. 14]. У вірші «24 серпня 1991» Дмитро Павличко піднесено, радісно висловлює своє почуття про цей день, використовуючи гіперболу:
Я мушу вмерти сьогодні –
Серце радощі рвуть!
Україна виходить з безодні,
Дзвони гудуть великодні,
Об’являється Божа могуть.
[Павличко Д. Покаянні псалми.- К.: «Основи», 1994.-С.134.]
18. Дмитро Павличко – дипломат, Посол України у Словаччині і Польщі. Тексти виступів, інтерв’ю, статей, щоденників, написаних у цей період, надрукував у збірнику «Амбасадор». [ Павличко Дмитро. Амбасадор: ст., виступи, інтерв’ю, док./ Дмитро Павличко.-К.: Основи, 2014.-544 с.]
Найвизначнішим досягненням дипломата Павличка є спорудження пам’ятника Тарасові Шевченку у Варшаві (2002). Як згадує Дмитро Паличко, незважаючи на все зроблене в українсько – польських стосунках, Леонід Кучма 2001 року, перебуваючи у Варшаві, повідомив: «Готуйтесь до виїзду, мені Путін сказав «Уберите Павлычко из Варшавы». На відкриття пам’ятника Т. Шевченкові у Варшаві Дмитро Павличко поїхав на запрошення Міністерства закордонних справ Польщі, а не Міністерства закордонних справ України (запросили хоча б як громадянина України?!…).
19. Дмитро Павличко – літературний критик, автор двотомника літературно – критичних праць «Літературознавство. Критика». У першому томі – українська література, у другому – світова література. [Павличко Д.В. Літературознавство. Критика: [У 2 т. ]. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2007. Т.1: Українська література/ Передм. авт., -566 с.]. [Павличко Д.В. Літературознавство. Критика: [У 2 т. ]. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2007. Т.2: Світова література/ Передм. авт., -566 с.].
20. З ініціативи Дмитра Павличка та за його активної участі (написав ґрунтовну передмову) видано десятитомну Антологію пам’яток українського державотворення, яка охоплює тисячу років. [Україна: Антологія пам’яток державотворення. Х-ХХ ст. (в 10 –ти томах, вид-во Соломії Павличко «Основи», К.: 2009)].
21. Дмитро Павличко упорядкував і видав Хрестоматію політологічних статей Івана Франка з власною передмовою «Іван Франко – будівничий української державності». [Будівничий української державності: Хрестоматія політологічних статей Івана Франка/ Упоряд. Д. Павличко.- К.: Вид. дім «Києво – Могилянська академія», 2006.- 640 с. ].
22. Дмитро Павличко є автором збірника у двох томах політичної публіцистики «Українська національна ідея», що охоплює період від 1987-го до 2011-го року. (Перше видання «Української національної ідеї» було опубліковане у видавництві «Основи» за 2004 р.) [Павличко Дмитро. Українська національна ідея: ст., виступи, інтерв’ю, док./ Дмитро Павличко.- К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2012.Т.1- 856 с. Павличко Дмитро. Українська національна ідея: ст., виступи, інтерв’ю, док./ Дмитро Павличко.- К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2012.Т.2- 848с.] .
23. Дмитро Павличко – автор ґрунтовної передмови та редактор фінського епосу «Калевала» у перекладі Євгена Тимченка. В автографі автора до цієї книжки написані такі слова: «Я планував перекласти фінський епос, але Тимченко це зробив так добре, що я відмовився від свого задуму». І далі: «Вона (книжка) вчить любити свій народ і знати, що боги менші за людей!» [ Калевала: Фін. нар. епос/ пер. з фін. Є. Тимченка; Перед. Д. Павличка; Іл. Отто Йосифа Аланена.- К.: Основи, 1995.- 347с.] .
24. 1994 року Дмитро Павличко видав збірку поезій «Покаянні псалми», у якій був однойменний цикл, що мав 50 віршів. Використавши жанр псалма, поет на рівних веде розмову з Богом про недавні підневільні події в Україні, що їх можна порівняти з вавилонським полоном євреїв, про свободу і рабство, про найголовніші питання буття української нації, як у Шевченка: розмова з живими, мертвими і ненародженими…
Даруй мені мої провини,
А ні то смертю покарай,
Та знай – я встану з домовини,
Як знов скують мій рідний край.
Я не засну в пітьмі глибокій,
Як Україну знов розпнуть,
А встану й прокляну Твій спокій,
Твою всеправедну могуть!
[Павличко Д. Покаянні псалми. Поезії. К.: Основи, 1994.-С.203].
«Покаянні псалми» Дмитро Павличко вважав найкращим твором, який він написав. Друкуючи поетичну творчість за двадцятиліття (1988-2008рр.), Дмитро Павличко теж називає свою книгу «Покаянні псалми». [Павличко Д.В. Покаянні псалми: Поезії/ Дмитро Павличко, Передмова автора., Укладач Д.П. Пилипчук.,-К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2009.-880 с.].
25. 1995 року Дмитро Павличко видав маленьку за форматом книжечку, яка має назву «За нас» (друге доповнене видання вийшло 2004 року). У ній ідеться про боротьбу чеченського народу за своє визволення, за самостійну державу Ічкерію. «Рядки цієї книжечки – це біль мого сумління, рана мого серця… Це – так само поклін чеченському народові, який зірвав маску з імперської Москви, показав людству її звірячий оскал і героїчною боротьбою заклав міцні фундаменти своєї самостійної держави»,- пише у передмові автор. [Павличко Дмитро. За нас.- К.: Вид-во Ярославів Вал, 2004.- С.5].
Дмитро Павличко обурюється на демократичний світ («А Європа, та курва стара»), що байдуже поставився до цих подій, які мали ознаку геноциду, і вважав їх просто внутрішньою справою Росії. Павличко як ніхто інший усвідомлював і наголошував, що за нас «Чечня вмирає на хресті»!
Голгофа людськості – Кавказ;
Там розп’яли Чечню за нас
……………………………..
Чечня воскресне, але ми
Погинем от ганьби й страми,
Бо, мавши волю і могуть,
Мовчали – аж її розпнуть.
Своєрідно «оцінили» збірку в московії: рішенням міщанського суду Москви книгу Дмитра Павличка «За нас» було визнано екстремістською, а суддя заявила, що це книга «формує ненависть і ворожнечу до росіян».
26. Дмитро Павличко – автор любовної лірики. Збірки поезій «Таємниця твого обличчя» (1979), «Золоте ябко» (1998), «Таємниця твого обличчя» 2015 року видання, де зібрано майже всю інтимну лірику поета. [Павличко Д.В. Таємниця твого обличчя.- К.: Основи, 2015.-С. 240].
«На світі нема нічого солодшого й гіркішого, міцнішого й тендітнішого, святішого й гріховнішого за кохання» [Павличко Дмитро. Золоте ябко: Поезії.-К.: Основи, 1998.-С.5].
Моя любове, ти – як Бог…
Звертаючись до читачів, Дмитро Павличко висловлює бажання, що «…хотів би, щоб кожен, хто захоче вивчати мою інтимну лірику, знайшов у ній не лише те, що мені вдалося вказати про сутність жіночого єства, а й те, що сказано про дружину і про Україну». [Павличко Д.В. Таємниця твого обличчя.- К.: Основи, 2015.- С. 5]. І далі найголовніше: «справжня любов чоловіка до жінки, жінки до чоловіка – це почування, яке неможливо забути, воно діє як підсвідома пам’ять про чудо і радощі життя» [там само, С.5].
27. Дмитро Павличко – майстер різноманітних поетичних жанрів: стонет (класичний і білий), рубаї, п’ятивірш, секстина, октава (восьмивірш), дванадцятивірш («три строфи»), астрофічний та білий вірш, верлібр, коломийка, казка, колискова, веснянка, пісня, послання, ода, псалом, балада, притча, поема, драматичний етюд та ін.
28. Дмитро Павличко – борець за українську мову. Боротьба проти русифікації за радянських часів і в умовах незалежної України – один з провідних мотивів Дмитра Павличка як поета, громадсько – політичного діяча. Відстоювати свою українськість Дмитро Павличко почав, мабуть, ще за часів навчання у польській школі, коли вчителька била його по руках залізною лінійкою… «Я ж не зрікся ні мови, ні пісні її», – каже поет в одному із ранніх своїх віршів. Ця позиція була притаманна йому і в студентські роки, і під час навчання в аспірантурі. В обороні українського слова стає Дмитро Павличко у збірці «Правда кличе!» Виступаючи на пленумі правління Спілки письменників України ще далекого 1987 року з доповіддю «Якщо мова перестає звучати», Дмитро Павличко вже говорить про конституційний захист української мови! Наполегливість Дмитра Павличка у постійному звертанні до мовного питання була схвально оцінена Іваном Дзюбою: «Поцінуймо ж упертість і мужність, з якими Дмитро Павличко з року в рік бив у дзвони, од яких його, бува, і відтягували» [Павличко Д.В. Правда кличе: Поезії: для ст. шк. віку/[Передм. І.М. Дзюби]; Худож. Ю.А. Чекалюк. – К.: Веселка, 1995.-С.6]. Дмитро Павличко – ініціатор створення Товариства української мови імені Тараса Шевченка «Просвіта», на установчій конференції 1989 року його обирають першим головою. У передмові до збірки поезій «Мова», яка має назву «Голос мого життя», Дмитро Павличко пише: «Українська мова для нашого народу – це не просто засіб спілкування, а збройний і духовний захист від поневолення, це Бог нашої національної незалежності… Для нашого народу мова – то душа, територія, безсмертя держави» [ Павличко Дмитро. Мова: поезії/ Дмитро Павличко.- К.: Ярославів Вал, 2019.-С.5]. Збірка «Мова» охоплює понад 70 віршів поета про мову, які були написані ним упродовж усієї творчої діяльності.
29. Дмитро Павличко – автор збірок для дітей: «Золотий Олень» (1970), «Дядько Дощ» (1971), «Де найкраще місце на землі?» (1973), «Смерічка» (1982), «Плесо» (1984), «Пригоди кота Мартина» (1986).
30. Дмитро Павличко – автор сценаріїв до кінофільмів «Сон» (1964), «Захар Беркут» (1971).
31. Дмитро Павличко – автор прозових творів. 2017 року вийшло перше повне видання прозових творів Дмитра Павличка «Живиця». [Павличко Д.В. Живиця. Новели, оповідання, кіносценарії/ Дмитро Павличко.-К.: Основи, 2017.- С.336). За наполяганням автора першодрук оповідання «Андрій Шевченко» був здійснений у Тернополі (газета «Вільне життя» за 2020 рік, номери 51, 53, 55, 57]. Головний герой оповідання – двадцятидвохрічний капітан радянської армії, родом із Черкас, був скерований 1946 року на Тернопільщину для проходження служби. Керівництво намагається залучити його до псевдобоївки УПА, щоб чинити терор і боротися із справжніми загонами УПА. Андрій Шевченко не тільки відмовляється виконувати брудну роботу так званих упирів, а переходить на сторону сотні Галайди, яка діяла у Монастириському районі (згадується село Велеснів як місце розквартирування сотні УПА). Згодом, після загибелі Галайди, сотню очолив Андрій Шевченко, відомий в народі як Галайденко.
32. Дмитро Павличко автор зібрання творів у десяти томах. [Укл. Д. Пилипчук,- К.: Вид-во Соломії Павличко Основи, 2010-2011].
У т.1-4 представлена оригінальна поезія Дмитра Павличка протягом 1950-1988 рр. Відкриває перший том вступна стаття Романа Лубківського. У томах 5-10 творів Дмитра Павличка подано перекладацький набуток поета, якому передує теж високопрофесійна вступна стаття Романа Лубківського про феноменальність Павличка – перекладача.
33. Дмитро Павличко – автор спогадів у шести томах. [Павличко Дмитро. Спогади (К.: Видавництво Ярославів Вал, 2015-2020рр.)]
Перед читачами постає драматичний образ України ХХ-го й початку ХХІ-го століття через галерею мемуарних портретів знакових людей свого часу, інтерв’ю, щоденникових записів автора.
34. «Вірю в щасливу будущину Українського народу та Української держави. Народ, якого не знищила трьохсотлітня окупація, не може бути й не буде знищений трутизняною свободою. Свобода – як і земля: її неможливо назавжди отруїти жодними (навіть рабсько – хахлацькими!) нуклідами; вона оживе, задихає чистотою патріотичного, безсмертного духу». Дмитро Павличко