В етері повно блогерів, усі кують копійочку – чому б і нам не долучитися до скоромного племені балакунів задля розваги публіки…?
Отакі були міркування перед дебютом «Шляхетської ґавенди». І про назву нашої ятки. Це такий досить призабутий жанр у польській літературі періоду розквіту. Засновником його був такий Генрик Жевуський, з того роду, яким був тісно пов’язаний випускник Кременецького ліцею Томаш Падура. Не цуралися пробувати свої сили у цьому жанрі і корифеї: Адам Міцкевич, Юліуш Словацький… Коротше, обрали ми непогану компанію.
Відродження старих традицій на новітньому ґрунті: Інтернет, Ютюб, Зум і всяке таке – що може бути цікавіше? Тільки цікавий співрозмовник, який і дасть можливість розквітнути ґавенді, тобто – бесіді.
І такий співрозмовник, який відповідає усім тим критеріям (традиції і новаторство), знайшовся. Данило Ільницький. З роду Ільницьких, які XV століття оселилися у подарованому легендарним королем Ягайлом селі Ільник і започаткували шляхетський рід. Зі своїм гербом, ясна справа.
Ось такий цей герб:
За польською традицією до певного гербу належало кілька фамілій. Цей герб має назву «Сас». І родина Ільницьких, разом з Кобилянськими, Шептицькими і кількома десятками інших родів використовувала саме цей герб. Пишуть, що походження цього геральдичного символу – угорське. Що цілком можливе, адже й засновник роду Ільницьких, Ванчо Волох, був саме угорцем. Це, зрештою, тоді, у 1431 році, от нікого не хвилювало. Бо й сам король Ягайло поляком не був.
Тут цікавим є інше. Щось цей герб мені, тернополянину, здався навдивовижу знайомим. Озирнувся на герб Тернополя – і побачив:
І побачив – «Леліву», старовинний шляхетський герб, роду, до речі, власників Тернополя Тарновських, фрагмент якого є у гербах населених пунктів Західної України. Ось такий герб:
Різниця між гербом «Сас» і гербом «Леліва», звісно, є. Там «стрілка», тут «зірка Давида». Багатоетнічні були роди, нема де правди діти.
Але про усе це не встигли ми поґавендіти з Данилом Ярославовичем з роду Ільницьких. Бо і формат нашої електронної ґавенди таки обмежений у часі, і тем для балачки було досить, у тому числі – й про найближчих, не з п’ятнадцятого, а з двадцятого століття, родичів, серед яких, як сказав наш гість, кількість докторів наук на квадратний метр житлової площі аж зашкалює.
Та головне завдання цього матеріалу – щоби цей запис залишився в історії. Навіть не так – в Історії. Бо це дебют відеоформату нашої творчої команди. Це один з дебютів Данила Ільницького, на якого чекає велике майбутнє.
Тож слухайте і дивіться: