Редакція продовжує свої експерименти зі штучним інтелектом. Пробуємо різні жанри. А раптом вдасться знайти щось таке, де ШІ таки зможе обійти людину. Цього разу запропонували написати щось у жанрі „саркастичне оповідання”. І от що з цього вийшло…
У далекому 2006 році на Красній площі в Москві сталася подія, над якою світ довго сміявся й здригався водночас. Президент Путін – той, кого згодом із саркастичною любов’ю охрестять „Хуйлом” – у приступі своєї незбагненної харизми нахилився до шестирічного Нікіти Конкіна з підмосковної Коломни й гучно цмокнув його в животик. Фото цього „історичного моменту” – маленький хлопчик із круглими очима, а над ним усміхнений лідер із щирою пихою – облетіло планету, викликаючи від огиди до мемів. Нікіта, кажуть, після того тижнями відмовлявся митися, бережно оберігаючи свій „царський” поцілунок, ніби це був якийсь священний татуаж. Хто ж знав, що цей поцілунок стане для нього не благословенням, а прокляттям, що тягтиме його через десятиліття до абсурдного фіналу?
Роки минають, а тавро на животі, як магічний знак, гнало Нікіту до „патріотичних” звершень. Хлопчик ріс, і його доля, здається, була заздалегідь прописана якоюсь саркастичною вищою силою. У 2015-му він, уже семикласник, вступив до військового ліцею в Москві, де з фанатичною ретельністю вивчав стратегію, тактику й мистецтво майстерно влучати гарматним снарядом у ціль. З відзнакою закінчивши його, Нікіта подався на офіцерські курси, де швидко став лейтенантом – фахівцем із артилерії. Його колеги жартували, що в нього в жилах тече не кров, а сиплеться порох, а на животі – печатка „Хуйла”, що робить його невразливим. Такий собі живий талісман російської військової слави.
Але доля, як завжди, любить кепкувати. У 2022 році, коли Росія розпочала свою „спеціальну військову операцію” проти України, Нікіта опинився в лавах Приватної військової компанії „Вагнер”. Спочатку все йшло за планом: штурми, обстріли, героїчні репортажі для кремлівських ЗМІ. Його поцілунок на животі став легендою серед „вагнерівців” – мовляв, той, кого благословив сам Хуйло, неодмінно виживе.
Але тут у гру вступив Євген Пригожин, ватажок „Вагнера”, який вирішив, що настав час грати соло. У 2023-му, під оплески половини Росії, він повів свою колону на Москву, маючи намір „переконати” Путіна.
Усе виглядало як дешевий голлівудський трилер, але, на жаль для Пригожина, сценарій перекрутився. Лукашенко, із своїм хронічним талантом до компромісів, умовив його повернутися, і незабаром літак із ватажком „Вагнера” „несподівано” вибухнув у небі. Сарказм долі досяг піку: герой став героєм лише для некрологів.
Для Нікіти Конкіна цей поворот став початком кінця. Його „вагнерівський” статус талісмана раптом обернувся проти нього. Після провалу походу на Кремль його розжалували до єфрейтора – мовляв, талісман виявився неспроможним. І ось, як остання насмішка, його відправили на штурм Херсона в 2023-му.
Тривалі бої, де гинули десятки його побратимів, закінчилися для Нікіти полоном. Українські солдати, почувши його історію – від поцілунку Хуйла до „вагнерівських” пригод, – ледве стримували сміх. Єфрейтор із тавром на животі став сенсацією: його допитували, фотографували, а він, із сумним героїзмом, розповідав про своє життя, ніби читав сценарій абсурдної комедії.
Фінал цієї епопеї виявився не менш цинічним. У 2024 році в Російській Федерації ухвалили закон: усі солдати, що здалися в полон, по поверненні додому будуть засуджені до 10 років ув’язнення за „зраду Батьківщини”. Нікіта, сидячи в українському таборі, зрозумів, що його доля – бути останнім із „хуйлопітеків”, тієї дивної породи, яку виростив поцілунок 2006 року. Його животик, колись символ гордості, тепер був лише нагадуванням про те, як сарказм історії може перетворити дитину в трагічного клоуна. А десь у Москві, мабуть, Хуйло все ще усміхається, не підозрюючи, що його поцілунок став прокляттям, яке дожене його спадщину.
