Американський письменник польського походження Роджер Желязни (1937 – 1995) вважається найінтелектуальнішим письменником ХХ століття. Його тридцять п’ять романів і повістей, безліч оповідань увібрали в себе як сіль інтелектуальних естетичних досягнень сучасності, так і незмірну глибину давніх філософських систем. На сторінках його творів стикаються наука і магія, проза життя і таємнича нескінченність Космосу.
Нагадаю, що Земля в «Хроніках Амбера», найбільшому циклі романів Желязни, – це лише одне з відображень, які Амбер відкидає в просторі і часі. Як і будь-яке відображення, Земля реальна, але в той же час вона не зовсім реальна, адже незмінною реальністю в світі Хронік є тільки сам Амбер. Але і його незмінність, як ми дізнаємося за сюжетом, є ілюзорною – існує інший, єдиний справжній Амбер, матриця всіх світів, символ і основа порядку у Всесвіті. Чим далі від нього розташовані відображення, тим менше вони схожі на оригінал і тим сильніше вплив світів Хаосу.
«Відображення» Желязни є не тільки яскравою ілюстрацією ідеї паралельних світів, а й своєрідним віддзеркаленням буття, яке має місце в астралі, тільки там роль Амберу виконує земний світ і люди, причому розгортання відбувається від простого в нижньому астралі до складного у вищому.
Кожне відображення в «Хроніках Амберу» населене майже земними людьми, але ближче до світів Хаосу вони все більше набувають демонічних рис. Корінні амберці практично нічим не відрізняються від людей, і тільки принци Амберу наділені надприродною фізичною силою, здатністю рухатися у відображеннях, виліковувати смертельні хвороби і рани, вирощувати нові органи на заміну втраченим. Їх можна було б назвати Богами, якби їхнє товариство не було по-людськи сварливим, мстивим і жорстоким, більше схожим на спільноту хаосу, ніж на людей. Крім того, як з’ясовується в кінці “Хронік”, світ Амберу був створений прибульцями з Хаосу, тому всі його принци носять невидиму печатку Темряви. Тут ми знову відчуваємо певну паралель з біблійним міфом про ейцехоре – темне, зле начало в кожній людині, яке виникло через близькість Адама з Ліліт, його першою дружиною, яка проявила непокору Богу і втекла від Адама до темного світу, стала царицею демонів. Єва була створена Богом з ребра Адама, але Ліліт продовжувала таємно відвідувати їх ложе, тому всі їх нащадки несли в собі це диявольське насіння. Для того, щоб повернутися в Божественний світ, кожна людина, проходячи через земне життя, повинна стати просвітленою через низку виборів між добром і злом, і знищити в собі ейцехоре. І не у всіх це вийде – недарма Біблія називає цифру ста сорока чотирьох тисяч праведних людей. Оскільки всі інші записані як хронічні грішники, а це зараз близько восьми мільярдів, і набагато більше знаходяться в пеклі і чистилищі, описаних в «Божественній комедії» Данте Аліг’єрі, не потрібно впадати у відчай – езотеричні тексти говорять: якщо ви не пішли вгору з першою хвилею, підете з другою, третьою тощо. А найзлісніші, звичайно ж, в кінці часів будуть визнані непоправно дефективними і розпорошені.
У «Хроніках Амберу» немає пекла і чистилища, не згадується і ідея реінкарнації. Вибір між добром і злом дає сама земна реальність численних відображень. Для багатьох принців Амберу саме наша Земля стає улюбленим місцем життя. Його незвичайність полягає в тому, що вона є своєрідним середнім світом між Хаосом і Порядком, адже добро і зло в ньому, як і ейцехоре в людині, невіддільні один від одного, тому постійно створюють ситуації вибору. Джасра і Маска вибирають шлях зла, Флора байдуже сприймає власне вигнання, але Корвін, Рендом і Мерлін все ж частіше за інших відчувають докори совісті при здійсненні неправильного вибору, частіше за інших виявляють безкорисливість і прагнення добра, тому більш співчутливі, ніж інші.
Так, між Амбером і Хаосом точиться вічна боротьба, якою керують могутні космічні сили, уособлені в образах Єдинорога і Змії, а їх інструментами є надрозумні артефакти – Лабіринт Амберу і Логрус Хаосу. Нюанси і цілі цієї боротьби невідомі, хоча смутно вгадується принцип даоської емблеми світобудови: чорно-біле коло, розділене хвилястою лінією. Біла частина символізує принцип Ян – енергію творіння, а чорна частина – Інь, енергію руйнування. Точки протилежного кольору говорять про взаємопроникнення принципів – щоб народилося щось нове, старе потрібно знищити. Все, що існує, перевіряється на міцність силами Темряви – якщо не можеш встояти, поступися місцем більш життєздатним!
Таке «випробування» необхідне, але воно загрожує повним руйнуванням або Порядку, або Хаосу. Більш того, Єдиноріг і Змія фанатично схильні до такого результату боротьби, не розуміючи, що без Хаосу Амбер закостеніє і втратить розвиток, а без Амберу Всесвіт взагалі зникне. Примирити Єдинорога і Змію неможливо – вони знаходяться на різних полюсах, але якщо не знайти ключів до гармонії між ними, світ зруйнується.
Вихід з глухого кута знаходить Мерлін, син Корвіна Амберського і принцеси Хаосу Дари. Незважаючи на тиск, він відмовляється вибирати між Амбером і Хаосом, замінюючи таким чином існуючий принцип дуальності новим, потрійним принципом, відомим нам ще з часів Гегеля як теза-антитеза-синтез. У синтезі застиглого Порядку (Амберу) і Хаосу, що намагається його зруйнувати, поєднуються груба матеріальність і духовність.
Парадоксально, але духовність у «Хроніках» походить від Хаосу. Амберці зациклилися на земних пристрастях і задоволеннях, вони не часто відчувають почуття приналежності до чогось вищого, непізнаваного, як це було, наприклад, при зустрічі Корвіна з Єдинорогом, а лорди Хаосу відчувають себе важливою частиною величезного і непізнаваного Всесвіту.
Цей парадокс може викликати бурю обурення. Як можна таке зробити? Назвати Хаос духовним? – Просто тут відбувається радянське розуміння духовності: все, що працює на „наших” – духовне, а що проти цього – від сатани! Тепер гундяєвці освячують ракети, що летять в Україну, і вбивць, ґвалтівників і мародерів. Це вони вважають духовним, але ми з цим не згодні.
Слово «духовність» є похідним від слова «дух», безтілесна сутність, наділена в різній мірі розумом і свободою волі. Духи можуть бути великими богами і маленькими нечистиками: домовиками, гоблінами, гремлінами тощо. Вони можуть бути помічниками і шкідниками, і їх велич не обов’язково міститься у Світлі. Боги також можуть бути світлими і темними. У романах одного письменника-фантаста існує навіть стійкий образ Чорнобога.
Є в “Хроніках” Лабіринт і Логрус, але Мерлін створює ще один артефакт – суперрозумну машину Примарне Колесо. За задумом Мерліна, цей артефакт повинен був стати своєрідною пошуковою системою, миттєво знаходячи інформацію серед усіх відображень, але результат перевершив очікування. Мерлін вклав у нього занадто багато від себе, і Примарне Колесо почало еволюціонувати як людина. Викликає посмішку, коли Примарне Колесо називає Мерліна “татом”, занепокоєння, коли Примарне колесо стає бунтарським підлітком, і захоплення, коли воно показує самопожертву, щоб захистити Мерліна від інтриг Логруса. Дай Боже, щоб Штучний Інтелект, який вже набирає силу на нашій Землі, теж став людяним, став схожим на Примарне Колесо, а не на Термінатора з гучного фільму!
В кінці епопеї Мерлін, уникаючи вибору між Амбером і Хаосом, рухається численними відображеннями, які руйнуються і оживають, долаючи небезпечні для життя перешкоди, вступаючи в битви з примарними посланцями Лабіринту і Логруса. Однак уникнути вибору неможливо – обставини змушують його стати королем Хаосу, що саме по собі створює надію на більш гармонійний світ майбутнього.
Чому позиція Мерліна така важлива? У чому особливість його людяності? – Справа у тому, що в боротьбі між Єдинорогом і Змією немає напівтонів. Найближча паралель із земною історією полягає у тому, що в Спарті немовлят з вродженими вадами скидали зі скелі, тому що вони не могли вирости воїнами. В ім’я непереможності Спарти її вожді не допускали ніяких відхилень від норми, але в результаті у ній не з’являлися поети, художники, скульптори, вона вироджувалася, занепадала і нарешті зникла. У непримиренній боротьбі обидві сторони втрачають щось не відразу помітне, і Мерлін це відчуває.
Слід зазначити, що не тільки Мерлін знаходиться у своєрідному сакральному пошуку. У першій частині «Хронік» Корвін, який втік з амберської в’язниці, рухається до Авалону, де колись був правителем. Хоча Корвін має прагматичний інтерес до придбання зброї, унікальної для Амберу, він, по суті, перебуває у пошуках себе, своєї найглибшої сутності. На початку подорожі він відправляє собі назустріч Птаха Долі, який з’являється тільки в Авалоні, а потім супроводжує його в кінці “Хронік”, коли Корвін несе Судний Камінь до кордонів Хаосу. На початку пошуків – прагнення до влади, яку він хоче захопити в Амбері, в кінці – створення нового Лабіринту за допомогою Судного Каменю, що являло колосальний ризик для Корвіна. Тут він не шукає користі для себе, а підноситься над земним до справжньої духовності.
В Авалоні також починається квест Ганелона, нинішнього правителя цих земель. Колишній грабіжник і клятвовідступник стає на чолі збройного опору нечисті, що з’являється з Чорного кола, який не обіцяє ані слави, ані перемоги – просто «це хтось повинен зробити». Він супроводжує Корвіна на його шляху і несподівано для читача в його образі починає поставати Оберон – справжній король Амбера, який потрапив у хитру пастку свого сина Бранда. Власне кажучи, братське прагнення до престолу у амберських принців виникло саме через зникнення Оберона.
Відомо, що Оберон був жорстоким і хтивим правителем, змінював дружин і коханок, в результаті чого з’явилося два десятки законних і позашлюбних принців і принцес. Однак в кінці Хронік, коли світ постає на межі повного знищення, він приносить себе в жертву, пройшовши Розбитий Лабіринт, тим самим відновлюючи його. Це вдалося, але сам він загинув.
Сюжетні лінії найважливіших персонажів показують, що “Хроніки Амберу” створені за зразком стародавніх містерій, під час проходження яких адепти ризикували власним життям, щоб стати Посвяченими. У містеріях від профанів ховалися за театральною символікою таємні знання, тепер значна їх частина відкрита для всіх, але Желязни не закликає йти таким шляхом. Хоча цей шлях до Бога набагато коротший, але це шлях по вузькій стежці над прірвою, і можна помилитися, повернути не в ту сторону, тому краще йти через традиційні релігії. Желязни – письменник, а точність і логіка не є головними якостями в художньому творі. Художній світ повинен зачаровувати читача, пробуджувати в ньому співпереживання та співтворчість.
Книги Желязни – гідний об’єкт для співтворчості, і це не потребує доказів, але звернемо увагу на те, що його герої також часто виступають у ролі творців. Думка про необхідність творчості як особливого стану душі є не менш важливою для художнього сприйняття світу письменником, ніж ідея занурення всього сущого в боротьбу космічних сил або ідея взаємопроникнення площин буття.
Оскільки Амбер незмінний, принци Амберу відправляються у відображення, де створюють власні держави, займаються наукою і мистецтвом. Це є невід’ємною рисою не тільки „Хронік”, а й багатьох інших творів Желязни. Створюючи нові планети і заселяючи їх розумними і добрими тваринами, Френк Сандау є єдиною людиною серед 26 Посвячених Світотворців – Пейанів („Острів мертвих”, „Померти в Італбарі”). Гіпнотерапевт Рендер з „Майстра снів” самовіддано вибудовує нові реальності у свідомості пацієнтів, натхненням наповнене життя природженого мага і музиканта Пола Детсона і його антипода, генія техніки Марка Мараксона з „Підмененого”.
Останній з цих романів – злиття притчі та антиутопії. Колись людство зайшло в глухий кут через нерозв’язане протиріччя між наукою і магією, в результаті світ розділився на дві частини: наша земна куля залишилася в одному вимірі з технократичною цивілізацією і легендами про злих і добрих чарівників. А в інший була перенесена точна його копія, але на ньому панувала магія – добра та зла, і тільки легенди та заборонена зона з руїнами старих міст нагадували про велич науки. Марк Мараксон, викрадений з технократичної землі ще немовлям, відроджує науку, виступає в ролі тирана по відношенню до своїх родичів, і Пол Детсон, який повернувся в свій світ, змушений боротися з ним.
Марк, хоч і не на «нашій» Землі, символізує крайнощі технократичної цивілізації, позбавленої духовності. Пол Детсон знищує світ роботів разом з його господарем, але при цьому віддає більшу частину своєї магічної сили, яка могла б нашкодити людям. Для нього важливіше музика і пісні, тому магія в поєднанні з творчістю стає в романі символом духовності.
Читаючи твори Желязни, ми співпереживаємо олюдненим напівбогам і обурюємося думками і вчинками темних персонажів. Різке неприйняття відчуваємо до одержимого ідеєю помсти пейаніна Грін-Гріна, мешканців пекельних земель з «Джека з Тіні», персонажів «Хронік» з Чорного шляху. Однак Світло і Темрява не завжди рівнозначні Добру і Злу. Це людські поняття, і в творах Желязни фантастичне виводить нас за межі людського, між добром і злом виникає безліч півтонів. Ви можете дотримуватися біблійного «Не судіть, щоб вас не судили», або ви можете спробувати поглянути на персонажів зсередини зі свого власного світу. Це важко? – Неймовірно складно! Але саме Людина здатна на це, і в цьому особливість гуманізму Желязни.
Якщо ми знову відкриємо книги з езотерики, то побачимо, що людство почало рухатися по висхідній дузі четвертого з семи космічних кіл. Позаду нас точка максимального занурення в матерію, коли Божественна монада кожної людини набувала досвіду життя каміння, рослини, тварини і, нарешті, людини. Попереду – очищення грубої матеріальності та накопичення досвіду духовного життя. Ті, хто дійде до кінця сьомого кола, стануть Богами. Недарма в езотериці часто бачимо твердження, що Земля – це ясла і дитячий садок Божественного світу. Так що є причини спробувати зазирнути в інопланетні світи зсередини.
Твори Роджера Желязни сповнені протиріч, півтонів і контрастів, переплетення ноуменів і феноменів. Вони розширюють повсякденну свідомість читача до космічних меж, запалюють в ньому іскру творчості. При всій своїй фантастичності, вони є гімном земній людині, що рухається до вершин буття, й творцем цього гімну є Роджер Желязни!
