Не заперечуватимемо, що перед нами частенько з’являються нові книги сучасних українських письменників, які перечитуємо. Але не всі з них удостоюються наших відгуків. І тут немає ніякого значення те, звідки походить чи проживає той, хто взявся за перо.

Що маємо на увазі, стверджуючи це? Та ту обставину, що нас передусім цікавить образність мислення. Саме це і стало поштовхом про створення цих розмислів про нову поетичну книгу «В горнилі часу» Світлани Труханової‑Дзудзило з Кременця. Й перш за все тому, що у друці кожен віднайде цікаві літературні тропи, згадки про «населення», кольорові екстраполяції, богошукальні мотиви, культурологічні акценти, слововияви.

В цьому випадку почнемо свої розмірковування з думкувань про літературні тропи, до яких належать метафори, епітети і порівняння. І вдаємося тут до перерахунку вдатностей, аби не залунали звинувачення в голослівності тверджень:  «… світ – велика корчма», «…грозовище – гнівне каяття», «Тривожні хмари – спохмурнілі лиця». По-своєму доповнюють ці взірці слововживання вислови на зразок «наче дощ, дощ краплини –  молодиці».

Якщо досі йшлося про існування літературотропності без врахування контексту, то варто, либонь, мовити, що вона є актуальною для рослин і дерев, звірів і птахів, зір і небесних світил, котрих називають  «мешканцями» книги. «Сонце косами русими доторкається землі», «а яблунька літа свої пізнала», «знову прикра незабудь вже зачекалася в барвінковім лісі», «куди до тих зірок», «А там – ті теплі соняхи й калина».

Про метафоричність мислення можуть, зокрема, свідчити такі словосполуки: «ранок ковдру насуває збиту», «плаче вітер між похилих трав», «світанок росами вмивав близенький день».

Зауважимо, що такий троп як метафора можна поділити на різні підвиди. Але це не впливає на оцінку видання. Бо чи не кожен літературознавець або критик  здебільшого фокусує увагу на метафоричності мислення в цілому. А от епітети усі поділяють на авторські та звичні для зору чи слуху. Зосібна, до перших, як нам здається, належать такі вислови як «літечка хвилини», «згіркла швидкоплинність», «світанок безголосся». А словосполуки «суворий погляд», «осінь золота», «ранкове сонце» – своєрідна противага неординарності. Зрозуміло, що можна було б дорікати авторці за них, але… Коли дивитися на них через призму доцільності вживання, то підстави для негативного враження зникають.

На ще більше частин діляться порівняння. Бо доводиться говорити про тропи зі сполучниками чи вислови без них або словосполуки з одночасною присутністю і відсутністю цієї частини мови. До порівняльності слід віднести подвійність іменників, один з яких по-своєму пояснює інший.

Причаровує авторка й своїми слововиявами, особливо тут про це стверджують численні неологізми: «надмить», «міжстоліття», «сонцеспів», «післягроззя», «розкрилля», «гіркопрокляття», «часоріка». Інколи читачі надибують слівʼята з барвами рідковживаності та говірковості.

А можливо, таких цікавинок буде більше у наступних книгах нашої краянки? Звісно, за умови дбайливішого ставлення до неповторності висловлення думки, котре є неможливим без вдумливішого літературного редагування.