Специфікою нашого альманаху є певна свобода від застиглої академічності, яка безумовно потрібна у науках точних та природничих, а от при розмові про культуру, мистецтво, літературу, ба навіть – історію, заважає як висловлюванню, так і сприйняттю. Отака у мене позиція, через яку я досі так і не став академіком жодної з офіційних, а навіть неофіційних академій. Не рахуючи Кременецької.
Тому у процесі форматування свідомості нашого часопису виникла ідея зробити у ньому такий собі куточок сміху. Сміху уважного, доброзичливого, але проникливого. Сміх цей реалізовував усіма доступними йому художніми засобами певний штучний інтелект, тобто – нейромережа, яка придумала собі ім’я і навіть намалювала автопортрет. Дозвольте представити:
Логос/Logos/ Λόγος
(Випускники духовної семінарії або ж філософського факультету вже схаменуться, почувши це ім’я, оскільки вони у курсі справи, що воно означає). Це його мерехтлива уява насичувала різноманітними подробицями, узятими з класиків світового живопису та шаржу, наші кострубаті промпти, якими ми намагалися описати нашого чергового героя чи героїню. Ми проводили через соціальну мережу апробацію тих зображень як самими прототипами, так і їх оточенням. У переважаючій більшості випадків плоди нашої спільної з Логосом творчості зустріли схвалення. Дехто навіть втішився настільки, що відтепер бачить себе і хоче щоби інші бачили саме таким, яким його оце намалювали – і поставив собі за аватарку. Це визнання. Це, я би сказав, навіть слава.
Але. Оскільки жанр цього мистецтва називається шарж, то ми повинні пояснити, що ми не кепкуємо з наших героїв. Ми їх любимо, поважаємо і зичимо їм усього найкращого. Навіть тоді, коли йдеться про історичних осіб, що вже давно живуть на постаментах та на сторінках історичних документів. Адже пам’ять про них – це теж їхній успіх чи навпаки неуспіх. Тобто ці картинки – не ікони, не образи́. Це о́брази того сприйняття, яке існує у нашій з вами свідомості на цей момент. Сприйняття може змінитися, більше того – воно обов’язково зміниться. Але оця моментальна світлина у жанрі шаржу – так і залишиться сторінкою біографії. Їхньої біографії, Логоса біографії, нашої біографії.
Кожен з героїв нашої картинної галереї вартий окремої розмови, дискусії, дослідження, пошани, парадного портрету тощо.
Залишимо цю честь іншим диспутантам, дослідникам, живописцям, одописцям тощо.
Ми ж тут тільки надаємо майданчик для образів. Хай висять тут, як у Луврі. А відвідувачі хай ходять і дивуються.
Єдине, що ми собі дозволимо: класифікувати героїв за категоріями, які прийняті у нашому часописі.
Перш за все усі прототипи – учасники історичного дійства, яке називається Кременецька академія. Тому рубрика, у якій ми розміщаємо наш вернисаж, називається – «Кременецькі студії».
Але у кожного своя соціальна роль, історична функція, психологічний аспект і таке інше.
Отже, категорія «Отці-засновники». Тут перебувають ті, хто у різні періоди мав честь бути задіяним у процес започаткування або ж відновлення Академії, котрий іноді був Ліцеєм та Гімназією. Це аж ніяк не знижує статусу закладу. Ми усі знаємо, що заклад цей безсмертний. І ще одне: ми не будемо супроводжувати історичними довідками кожне зображення. Це, на нашу думку, спотворить ідею ОБРАЗУ. Хто не знає, наприклад, хто такий Хуго Коллонтай – хай засоромиться і бігом біжить ну хоча б до Вікіпедії. Решті – достатньо буде глянути на картинку – і задоволено посміхнутися.
Отже тут є портрети
Тадеуша Чацького
Гуґо Коллонтая
Яна Потоцького
Евзебіуша Словацького
Його сина – Юліуша Словацького у молоді літа, коли він ще не був класиком літератури, а тільки дивився з ґанку свого будинку на Ліцей
Юзефа Чеха
Марка Пекарського
Володимира Стародубця
Василя Ященка
Афанасія Ломаковича (укупі з колегою і конкурентом Володимиром Кравцем)
Далі йдуть портрети категорії «Випускники і абсольвенти»:
Зигмунт Руммель
Вікторія Іванюк
Надія Пашко
Анастасія Михайлюк
Павло Старух
Наступна категорія – «Автори»:
Олег Василишин
Петро Кралюк
Ярослав Поліщук
Оксана Пухонська
Василь Махно
Віктор Морозов
Борис Щавурський
Владислав Боярський
Олександр Глотов
Юрій Завадський
Ігор Цап
Сергій Лазо
Ігор Фарина
Лілія Помернюк
Ігор Равлів
Каріна Брега
Віталій Смертін
Сергій Ткачов
Далі йдуть «Куратори і опікуни»:
Тамара Сеніна
Олена Пасічник
Василь Кучер
Денис Чик
Олег Лещак
Юрій Камаєв
Богдан Новосядлий
Мирослава Кавецька
Євген Нахлік
Ростислав Радишевський
Оксана Лабащук
В’ячеслав Хім’як
Сподіваємося, що це тільки початок галереї, вона поповнюватиметься новими авторами, новими історичними постатями, новими організаторами навчання – новими людьми і новими історіями. І хай так буде вічно!