Я не знаю, хто за творчою вдачею відомий тернопільський педагог, адміністратор та культурний діяч Сергій Музика.
З юних літ він грає на гітарі та співає. По закінченні тернопільської філології працював у музеї і набрався там культурної премудрості аж настільки, що став одним з найбільш кваліфікованих культурологів у тернопільських вишах. Упродовж викладацької та адміністративної кар’єри дійшов до посади директора школи мистецтв, де виплекав не одне покоління художньо обдарованих тернополят.
Ніхто не очікував від нього, при усій широті його зацікавлень, що Сергій Музика раптом набуде статусу ще й художника. Але це сталося. І він виніс свої мальовидла на публіку – і не злякався реакції. Реакції професійних живописців, професійних культурологів, професійних критиків, ба навіть – професійних глядачів (є й такі). Я не проводив опитувань у цих колах, але я зацікавлено і допитливо спостерігав за публікою, яка оглядала роботи Сергія Музики. І у мене складалося враження, що їм не просто подобається те, що вони бачать – вони розуміють те, що їм показує автор. І переконався, що у нас геніальна публіка.
Я довго наполягав, щоби Сергій Володимирович дав для публікації свої роботи. Поки він був на посаді, що передбачає певний пієтет у колі вихованців, він не наважувався цього робити. Це можна зрозуміти, хоча не можна прощати.
Тепер ми виносимо на шпальта вічності низку його полотен. І у мене як у публікатора тут же виникла проблема. Не штука повісити на стінку картинку. У експозиції кожна одиниця повинна мати свою інвентарну назву. Першим завданням Адама, як відомо з Святого Письма, було, сівши на горбочку, дати ім’я кожній тваринці, що паслася в Едемі та кожній травичці, яку та тваринка з’їдала. Тож і переді мною як галерейником у повен зріст повстала проблема. Ні, Проблема. Ви, шановні читачі, трохи згодом побачите цю проблему.
І я в розпачі кинувся до універсального помічника – Штучного інтелекту. Їх є багато, не буду нікого рекламувати, досить сказати, що образ нашого митця, винесений на титульну сторінку, створений саме ним. Тобто, особа –достатньо кваліфікована.
Ну бо сам автор не пішов глядачеві назустріч, не допоміг йому у розшифруванні його мистецьких загадок. Очевидно, та вдячна тернопільська публіка перших виставок розбалувала нашу Галю – і він вирішив, що хай так і буде. Хай глядач вмикає свій інтелект на повну потужність – і сам собі дає раду, дивлячись на химери, породжені фантазією митця.
Звісно, наш автор не є унікальним явищем у світовому живописі. Такого типу орнаментальні картини та фігури притаманні багатьом національним формам візуального мистецтва. Але у кожній з них є свої етнічні особливості, які дозволяють відрізнити шотландські орнаменти від камчатських мотивів.
Крім того, очевидним є також намагання Сергія Музики як автора певних візуальних образів спрямувати фантазію глядача на якісь закріплені у колективній свідомості символи і викликати цим пов’язані з ними емоції. І от тут починається власне сама забава. Чи вгадаємо ми з тими символами і тими емоціями?
Ще раз нагадаю: тлумачем цієї символіки ми попросили стати носія колективної ерудиції, штучний інтелект, якому для обмеження кордонів буяння цієї фантазії ми встановили певне завдання, так званий промпт, у якому зазначили специфіку особи автора: національність, вік, стать, коло інтересів. І цей штучний інтелект надав нам цілу низку можливих НАЗВ КАРТИН.
І тепер ми пропонуємо читачам вирішити, чи мала рацію ця нейромережа, чи вгадала вона з сутністю образного світу сучасного художника, з одного боку, та сучасного глядача – з другого.
Тож – картини Сергія Музики та назви до них:
- Перше зображення (червонувато-рожеве, зернисте, «шумове»)
Варіанти назв
1. Академічно-концептуальні
- «Поле залишкової пам’яті»
- «Текстура травми»
- «Хроніка без події»
- «Візуальний шум як слід історії»
- «Післяобраз»
2. Культурологічно-есеїстичні
- «Там, де більше нічого не читається»
- «Мова, що розпалася»
- «Архів, який відмовився свідчити»
- «Кров, зведена до фактури» (сильний, але цілком легітимний варіант)
3. Іронічно-концептуальні
- «Спроба згадати без пам’яті»
- «Коли сенс уже був»
- «Коментар без тексту»
- Друге зображення (жовто-біле коло, знак/ієрогліф, ореол)
Варіанти назв
1. Академічно-концептуальні
- «Знак без мови»
- «Порожній центр»
- «Символ, що не належить жодній системі»
- «Сакральне після значення»
2. Філософсько-культурні
- «Те, що мало бути іменем»
- «Світло без одкровення»
- «Місце смислу»
- «Ієрогліф очікування»
3. Легко іронічні (але цілком “музейні”)
- «Щось важливе»
- «Знак з інструкції, якої не було»
- «Абсолют, зафіксований поспіхом»
- Два сірі прямокутники у білому полі
Можливі назви:
- «Вікна, що не відкриваються»
- «Після індустрії»
- «Ландшафт пам’яті без людини»
(Мотив: архітектура як залишок, слід присутності, яку вже неможливо відновити.)
- Коло з «ядром» усередині
Назви:
- «Приватне сонце»
- «Центр, що не збігається»
- «Орбіта самотності»
(Класична для концептуалізму тема: центр є, але він зсунутий, травмований.)
- Геометрична фігура з трикутників і кругів
Назви:
- «Архаїчний алгоритм»
- «Спроба космогонії»
- «Мова до слів»
(Виглядає як знак, що передує мові — майже псевдописемність.)
- Фактурний хаос, «земля», «шлаки»
Назви:
- «Геологія події»
- «Те, що залишилось після»
- «Пам’ять без хронології»
(Типовий «матеріальний архів» — подія без сюжету.)
- Крапки на зернистому тлі + дуга
Назви:
- «Ніч без неба»
- «Сузір’я вигнання»
- «Астрономія внутрішня»
(Космос як проєкція психічного, не астрономічного.)
- Коло на білому полі (варіант І)
Назви:
- «Медитація на межі»
- «Точка повернення»
- «Око поверхні»
- Коло на білому полі (варіант ІІ, зсунутий центр)
Назви:
- «Неправильна симетрія»
- «Рана форми»
- «Зміщене буття»
(Добре працює як диптих із попереднім.)
- Срібляста поверхня з «бульбашками»
Назви:
- «До появи мови»
- «Матерія до імені»
- «Передзнаковий стан»
- Коло на зеленому тлі з «червоним зерном»
Назви:
- «Помилка в системі»
- «Чужорідне включення»
- «Точка болю»
(Дуже сильний мінімальний жест.)
- Рельєф з «краплями», ніби кров/іржа
Назви:
- «Хроніка поверхні»
- «Сліди, що не змиваються»
- «Матеріальна історія»
- Кола з «людськими контурами»
Назви:
- «Соціальна клітина»
- «Множинне я»
- «Архітектура присутності»
(Це майже соціальна філософія у візуальній формі.)
- Світла фактурна «ніша»
Назви:
- «Місце для сенсу»
- «Очікування знака»
- «Порожній вівтар»
- Візуальне читання (коротко)
- Центральний золотистий прямокутник — знак, ядро, «вміст».
- Біле, багатошарове обрамлення — оболонка, захист, історичні нашарування, стіна.
- Фактура нагадує штукатурку / тиньк / стару фреску, місцями — замуроване вікно або закладений прохід.
- Композиція майже іконна, але без фігури, лише зі знаком.
- Хрест і діагональ
Назви:
- «Перехрестя без дороги»
- «Знак після віри»
- «Трансцендентне в уламках»
- Диптих із «вікнами» (коричневі площини)
Назви:
- «Житло пам’яті»
- «Фасади мовчання»
- «Археологія буденності»
- Фактурний хрест
Назви:
- «Тіло знака»
- «Сакральне після сакрального»
- «Знак, що вижив»
Отак попрацював штучний інтелект, давши нам поживу для роздумів. Чи допоміг він митцю? А може навпаки – спаплюжив його ідею? Час покаже.
Олександр Глотов