«Сподіваємося, що повернемося до Луганська, коли буде перемога, і станемо ключовим університетом для відбудови Луганської області і всієї України»
ІНТЕРВ’Ю З РУСЛАНОМ ГАЛГАШЕМ, ПРОРЕКТОРОМ З НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ЕКОНОМІКИ ТА РОЗВИТКУ
Галгаш Руслан Анатолійович у 1992 році став студентом Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Тоді ще заклад вищої освіти знаходився в Луганську. У 1998 році, після закінчення університету, він почав в ньому працювати стажером-асистентом викладача, а зараз обіймає посаду проректора з науково-педагогічної діяльності, економіки та розвитку.
Руслан Анатолійович розповів про труднощі, які постали перед викладачами та університету в цілому у 2014 році, а згодом й у 2022. Згадав про складнощі евакуації людей з Сєверодонецька, Лисичанська та Рубіжного на початку повномасштабного вторгнення росіян у 2022 року, пригадав досі невідомі та складні історії людей під час евакуації з населених пунктів. Також він розповів, як наш заклад вищої освіти розвивався та змінювався з часом, щоб бути на рівні або навіть краще інших університетів. Руслан Анатолійович поділився власними думками, щодо майбутнього СНУ ім. В. Даля.
В якому році ви почали працювати в СНУ імені В. Даля, на якій посаді і яку ви обіймаєте зараз?
В 1998 році — на посаді стажер-асистент викладача, а зараз — проректор з науково-педагогічної діяльності, економіки та розвитку.
Коли ви прийшли до університету, яким ви його побачили?
Я прийшов ще студентом в 1992 році. Побачив його дуже великим, дуже розвинутим, коли пішов працювати, то було дуже багато кафедр та студентів. Це було щось нове, постійно щось відбувалося, будувалося. Побачив його дуже перспективним для роботи і подальшої кар’єри.
Коли було більше студентів в нашому університеті — ще в Луганську чи саме зараз?
Більше було, звісно, в Луганську. У нас навчались до війни 35 000 студентів, і лише іноземних студентів півтори тисячі. Потім в Сєверодонецьку, коли у нас відбулась перша евакуація, зменшилось. А зараз на тому ж самому рівні, що і в Сєверодонецьку, тобто біля 5 500 осіб навчаються на денній і заочній формі в цілому.
Якою була матеріальна база, скільки працювало викладачів?
Матеріальна база, яка раніше була, то 250 000 квадратних метрів. Там було дуже багато філіалів в Криму, в Херсонській області, в Луганській області, і викладачів працювало майже 2 000 осіб в Луганську.
Руслан Галгаш про евакуацію: «Ми нікому не відмовляли, постійно шукали для цього кошти»
Коли університет переїжджав із Луганська до Сєвєродонецька, а пізніше до Кам’янця-Подільського, як це відбувалося?
З Луганська до Сєверодонецька перша евакуація відбувалася неорганізовано, оскільки було більше часу, люди просто поїхали, хто куди. Університет не переїжджав, люди просто в червні роз’їхались, коли почалися перші зіткнення і обстріли. А потім вже була пропозиція зібратись у Сєверодонецьку, тому що там була наша філія і туди переїхали всі, хто був поряд, там квартири взяли в оренду і почали там працювати, а інші працювали віддалено. Що стосується кількості людей то з Луганську (у 2014 році) виїхало біля 50% викладачів і співробітників, а під час другої евакуації (у 2022 році) вже виїхало більше 90%. Це здійснювалося в екстремальних умовах, тому що вже всі розуміли, що треба виїжджати, що було дуже небезпечно. Люди збирали лише необхідні речі і виїжджали дуже швидко, тому що почалися обстріли. В перший день багато виїжджало автівок, які йшли колонами на західну Україну. І знову ж таки, поїхали, хто куди зміг, а потім вже університет отримав тимчасову локація в Кам’янці-Подільському. В Дніпрі співробітники організували евакуаційний маршрут, знайшли волонтерів, які надали для цього автобуси. Люди в Сєверодонецьку допомагали студентам, викладачам, зробили координаційну групу в Телеграмі, там реєструвалися, потім збирались на ці автобуси і виїжджали. Так виїхало до 8 000 осіб — це і здобувачі, і викладачі і просто мешканці Сєверодонецька та Лисичанська. Це було безкоштовно, люди приходили і виїжджали. Це був перший організований нами такий коридор і ми постійно шукали та збирали гроші для цього. Спільнота університету стала організатором цього евакуаційного коридору. Ми постійно шукали паливо, телефонували нашим партнерам з різних організацій. Велику допомогу в цей складний період нам надав Браян Мілаковський, з яким ми раніше співпрацювали. Номери телефонів були опубліковані в інтернеті, люди просто телефонували, а наші колеги та студенти записували їх і складали списки на евакуацію, тому що максимальна кількість людей, яких могли забрати 3 автобуси, складала 150 осіб максимум. Ця допомога була дуже суттєва. Виїжджали співробітники, студенти, їх родичі і інші люди, які телефонували. Наші партнери з різних організацій, які хотіли свої родини вивезти, також телефонували і просили, щоб дали їм можливість виїхати. Ми нікому не відмовляли, постійно шукали для цього кошти. Евакуація відбувалася таким маршрутом, що люди їхали спочатку до Слов’янську, там ночували, волонтери їх годували, а потім вони їхали потягом до Дніпра або до Києва, або до Львову. Декілька разів ми організовували зустріч у Хмельницькій області, у місті Шепетівка, і звідти шукали автобуси, щоб довезти людей до Кам’янця-Подільського. Один раз було таке, що зателефонувала мама, яка хотіла вивезти свого неповнолітнього сина, який не був студентом університету. Але вона просила, щоб його хтось супроводив до Львову і вона хотіла приїхати і забрати його звідти. Ми просто попросили одного студента, який також виїжджав, щоб він з ним сів в автобус. Приїхали до потяга, потім на потязі він довіз його до мами, а потім поїхав в Кам’янець-Подільський. Були випадки, коли один з менеджерів санаторію в Трускавці зателефонував і запропонував нам розміщення переселенців, тому що ми вивезли маму одного з керівників цього санаторію, а у неї взагалі не було іншої можливості виїхати. Ми про це навіть не знали, а дізналися тільки тоді, коли нам зателефонувала менеджерка і запропонувала розмістити у себе інформацію про те, що можна у них безкоштовно зупинятися не на великий термін, але для тих, хто виїжджав, важливо було знайти місце, де можна було зупинитися хоча б на тиждень, щоб обдумати, що робити далі. Таких історій дуже багато, але вони ніде не описані. Спочатку ми вивозили студентів і викладачів, а потім і усіх бажаючих. Ми виставили оголошення на інформаційних ресурсах Лисичанська, Сєверодонецька та Рубіжного. Це було не офіційно, навіть коли офіційна евакуація була відмінена через обстріли. Нам дуже допоміг з вивезенням людей Олександр Решетнік, волонтер із Слов’янська, який організував транспорт, харчування та тимчасове розміщення людей. До нас зверталися люди з проханням привезти гуманітарну допомогу, медичні препарати для лікарень або просто продукти, картоплю, моркву. Тобто, спочатку вивозили людей, а на зворотному шляху везли гуманітарку та інше.
Руслан Галгаш про реформування університету: «Сьогодні це зовсім інший університет»
Сьогодні триває часткове реформування університету, з’являються нові факультети. Наскільки сильно відрізняється нинішній заклад вищої освіти загалом від університету минулих років?
Реформування триває останні 10 років, і факультети з’являються як виклик до потреб. Зрозуміло, що з погляду на евакуацію, сьогодні університет також дуже відрізняється від минулих років. Ще в Сєверодонецьку було здійснено таку оптимізацію і відбулося об’єднання деяких кафедр, зменшилась потреба у підготовці студентів за деякими спеціальностями, але при цьому було відкрито нові актуальні освітні програми — це нормальний процес. Ті, які зараз існують, виникають на потреби ринку, і це стосується факультетів також. Коли ми виїхали з Луганська, я був тоді деканом факультету управління, з нами окремо був факультет економіки і відбулася реорганізація — ми об’єднали ці факультети. Чому відбулося об’єднання? Тому що не всі викладачі та студенти виїхали. Тому ми і об’єднали два факультети, і з’явився інститут економіки й управління. В Луганську кафедр було дуже багато, і, з погляду на реформування взагалі системи вищої освіти, ми вирішили, що їх доцільно зберегти в межах інших, більш великих кафедр. Наприклад, кафедра економіки, в яку входило декілька спеціальностей і освітніх програм з економіки, підприємництва, статистики та інше. Раніше це було декілька кафедр, а стало однією. Подібні процеси почалися коли ми отримали нову локацію й переїхали до Києва. По-перше, ще в 2021-2022 роках пройшла реорганізація Луганського аграрного університету, який був приєднаний до Східноукраїнського Національного Університету імені Володимира Даля, і у нас з’явився аграрний факультет з відповідними кафедрами. Коли почали працювати в Києві, ми вирішили, що важливо розвивати такий напрям як реабілітація, здоров’я людини, і ми створили факультет здоров’я людини, в який увійшло декілька кафедр, в тому числі кафедра фізичної реабілітації, створили кафедру фармації. В нових умовах виникли нові кафедри, на випускників яких є потреба на ринку праці і освітніх послуг. Тобто університет постійно змінюється, адаптується до нових умов. Суттєво змінилася структура ще в Сєверодонецьку, бо це був філіал в якому були свої провідні спеціальності, наприклад, хімічна інженерія, а в Луганську вона не була ключовою. Комп’ютерна інженерія була дуже потужна, і до неї приєдналися люди з Луганська, і цей напрям підсилився. Сьогодні це, в порівнянні з Луганськом, зовсім інший університет, і навіть в порівнянні з Сєверодонецьком, бо відбулися такі суттєві зміни. Пройшло вже 2 роки і ми реформуємося, оптимізуємося, змінюємося і це добре, адже суттєво змінюється і світ навколо нас.
Наскільки сильно відрізняються підходи в навчанні від минулих років?
Вони дуже відрізняються, і який би горизонт не обрати у вищий освіті, постійно відбуваються такі дуже суттєві зміни. І вони почали відбуватися у ширших масштабах з 2014 року, тому що наша країна почала шлях до Євроасоціації, Євроінтеграції, і разом з цим у 2014 році почалася війна. Але ці зміни ніколи не зупинялися і постійно відбувалися і самі технології навчання дуже змінилися. По-перше, це суттєві зміни у формі навчання, розвиток дистанційного навчання на різних платформах, які відбулися внаслідок пандемії covid-19. Хоча на той момент, коли почалася епідемія, наш університет був готовий до цього, оскільки з 2014 року після першої евакуації багато студентів спочатку навчалися віддалено, ми розвивали дистанційні технології, в нас працювала повноцінна система дистанційного навчання Moodle, коли в багатьох університетах ще не знали, що це таке, і лише з початком пандемії covid-19 почали цим перейматися. Суттєво змінилися підходи до формування освітніх програм і планування. Здебільшого, це проявилося в тому, що студенти можуть самі обирати значну кількість (до 25%) вибіркових дисциплін, які вони вивчають, раніше такого не було. Дуже посилилася міжнародна складова, поширились програми інтернаціоналізації та академічної мобільності. Студент сьогодні може поїхати або розпочати онлайн навчання в іншому університеті України, або за кордоном. Зараз більше захищенні права, більш гнучкі освітні програми. Зараз людина яка хоче навчатися і реалізувати себе, то вона має більше можливостей. Зрозуміло, що зараз для нас дуже складне питання з приводу офлайн навчання, і дуже поширена думка про те, що онлайн навчання не сприяє розвитку студента, як особистості і дистанційне навчання не дає повних реалізацій всіх можливостей для студента. Втім, нам треба розуміти, що світ змінюється, якщо подивитись сьогодні на людей, то значна частка життя людини переходить в онлайн, де вона отримає інший статус, входить до різних онлайн спільнот тощо. Освіті треба це враховувати і шукати і пропонувати нові інструменти для розвитку студентів. Сьогодні ми з вами перебуваємо в стані нової технологічної і суспільної революції, коли кардинально змінюються всі умови життя, управління, освіти тощо. Подивіться як лише за останні десять років поширилось використання криптовалют, штучного інтелекту тощо. Зрозуміло що повинні дуже швидко змінюватися і підходи до навчання.
Руслан Галгаш про розвиток університету: «Зараз ми повністю відповідаємо усім сучасним стандартам»
У ЗМІ пишуть про те, що буде переглянута кількість закладів вищої освіти в Україні за певними критеріями. Наш університет можуть закрити чи він відповідає сучасним стандартам? Адже один із критеріїв — це кількість студентів, а з кожним роком набирати їх стає дедалі складніше через непросту ситуацію в країні.
Все це відбувається і від цього нікуди не подітися, але хотілося б зазначити, що ці критерії все ще до кінця не зрозумілі і академічна спільнота не має чіткого бачення стосовно свого майбутнього та розвитку. Я думаю, що сьогодні будь-який вищий заклад освіти може бути реорганізований, хоча зараз ми повністю відповідаємо усім сучасним стандартам і критеріям. Є певний набір показників, який висуває міністерство – зона ризику. Розглядається три зони ризику: перший – без ризику, другий – середній ризик , третій – високий. Що стосується студентів, то взагалі у нас нормальна кількість студентів, а саме 5 600 осіб. Вона, звісно, зменшилась внаслідок першого та другого переміщення нашого університету, хоча у 2023 році їх кількість збільшилася. Набирати нових студентів, дійсно, стає складно, але на мій погляд, країна не повністю використовує існуючий потенціал вищої освіти в Україні. Наприклад, коли в Польщі відбувалося подібне реформування, то там були такі ж самі проблеми з демографією у 1980-1990 роках. Вони також не набирали необхідну кількість студентів, ситуація була критична, але польський уряд реалізував політику експансії і підтримував заходи щодо створення сприятливих умов для залучення студентів з інших країн, в тому числі і з України. І зараз значна кількість іноземних студентів, які навчаються в Польщі, – Українці. Польський уряд цьому повністю сприяв. Вони таким чином підтримали свої університети, і зараз вони розвиваються. Нажаль, у нас дивлячись на проблему з демографією і шукаючи шляхи вирішення, я бачу, що скорочення кількості університетів – це, з одного боку, об’єктивна потреба, але з іншого – треба шукати можливості і для збереження та посилення нашого наукового та академічного потенціалу. Адже є країни, громадяни яких зацікавленні у навчанні в Україні, навіть в умовах війни. Наприклад, Африка та інші країни, що розвиваються (Грузія, Вірменія, Узбекистан, Таджикистан). У нас завжди багато було таких студентів, але нажаль сьогодні всі проблеми підсилилися війною та велика кількість студентів, які хочуть навчатися навіть в таких умовах, вони не можуть потрапити до нас на навчання. Ситуація, дійсно, непроста, але ми робимо все для того, щоб залишатися автономними, самостійними і сподіваємося, що повернемося до Луганська, коли буде перемога, і станемо ключовим університетом для відбудови Луганської області і всієї України. Наразі експертна спільнота нашого університету вже з 2022 року бере активну участь в реалізації декількох таких проєктів з повоєнного відновлення. Крім того, університет сьогодні багато робить для перемоги: це і волонтерська діяльність і організація фандрайзингу на потреби ЗСУ, це інша допомога, про яку ми не можемо відкрито говорити, це оновлені освітні програми з урахуванням військових потреб та потреб відновлення. Вся наша діяльність сьогодні цілком спрямована на перемогу та повоєнне відновлення України.
А взагалі внутрішньо переміщені заклади вищої освіти життєздатні в нинішніх реаліях? Адже викладання онлайн їх невигідно відрізняє, наприклад, від університетів, що знаходяться у своїх приміщеннях, зі своєю матеріальною базою.
Життєздатність закладу вищої освіти сьогодні визначається, мабуть, не приміщенням, бо з’явилися нові технології, новий формат, коли є університети, які взагалі не мають ніяких приміщень, є університети повністю з віддаленою роботою, але при цьому не можна сказати, що там неякісна освіта. З’являються багато неформальних форм навчання, інституцій які повністю працюють онлайн, наприклад, Open university проводить багато лекцій, але ми не переміщаємося фізично, щоб там навчатися. Та зрозуміло, що якщо йдеться про денне навчання, мабуть, багато студентів хотіли би навчатися офлайн. Поки що у нас це здійснюється лише частково, але в умовах війни ми бачимо, що й інші університети не можуть забезпечити таке навчання з умов безпеки, навіть ті, які працюють офлайн, там багато студентів також не відвідують зайняття, а навчаються онлайн. Зрозуміло, що хотілося б мати матеріальну базу, але треба шукати можливості для навчання в таких умовах і шукати тут якісь переваги. Університет сьогодні – це не стіни, це насамперед люди, це інновації, це якість. Для нас перевагою є те, що багато молодих людей, які розпорошені по всій Україні, вступили в наш університет і навчаються онлайн. Для них це можливість мати доступ до якісних освітніх програм, курсів.
Руслан Галгаш про навчання студентів: «Відбувається адаптація до онлайн-форми навчання»
Я, як студент, можу сказати, що навчання скрізь змінилося в гірший бік через онлайнову форму викладання. Потрібно відповідально відноситися до навчання, щоб отримувати необхідні знання на нормальному рівні. Що ви можете сказати про студентів, наскільки серйозно вони ставляться до навчання онлайн та наскільки складно зараз педагогам?
Звісно, що і студентам і педагогам складно, але я б не дивився на це через призму війни в Україні. Відбувається певна адаптація, ми поки що не маємо відповідних інструментів, які б давали ту ж якість навчання в онлайн формі, як і в офлайн режимі. Коли почалася пандемія, майже весь світ перейшов на онлайн форму навчання і роботи. Це відповідність тим умовам, які відбулися в світі, а сучасні технології дають можливість працювати і навчатися дистанційно. Зрозуміло, що людині потрібне живе спілкування, відвідувати якісь заклади і структури, але світ змінився взагалі. Віртуальна реальність, яка замінює багато сфер діяльності людини, приходить і розвивається. Я думаю, що поширення думки про зміни у навчанні і викладанні в гірший бік, пов’язано з певним періодом адаптації, поки що цей процес не завершився, а іноді – лише розпочався. Подивіться зараз на нові умови та виклики, пов’язані з поширенням нових версій штучного інтелекту. Нас також очікують значні зміни у зв’язку з цим. Ще коли в Сєверодонецьку ми проводили Хакатон (захід IT-спеціалістів), з Ізраїлю приїхала молода людина, яка розповідала, що всі провідні компанії IT-сфери розробляють віртуальну реальність і костюми для неї. Можливо ці розробки вже скоро запропонують нові рішення, які дадуть змогу ефективніше навчатися онлайн. Тобто, вам дали такий костюм безкоштовно, ви його одягли, і у вас є ефект присутності на лекції чи відпочинку на морі. Те, що було раніше в фантастичних фільмах, зараз приходить в реальність, і це об’єктивні зміни в світі, а не те що ми кажемо про переміщений університет в умовах війни. Просто світ змінився, відбувається адаптація до онлайн-форми навчання, спілкування, викладання, роботи. Людина в соціальній мережі може мати будь-який статус, який тільки забажає. На мою думку, найближчим часом відбудеться певна «велика адаптація», і ми перейдемо в онлайн-форму всі – і в навчанні, і в спілкуванні, я в цьому впевнений.
Руслан Галгаш: «Сьогодні виживе не той університет, який має стіни, а той, який має такі технології, який адаптується, змінюється»
Яким ви бачите майбутнє нашого університету?
Майбутнє нашого університету я бачу в контексті того, про що я говорив, тобто розвиток цих технологій. І сьогодні виживе не той університет, який має стіни, а той, який має такі технології, який адаптується, змінюється. Наш університет за останні 10 років навчився адаптуватися, змінюватися, але при цьому залишається стійким до всіх цих змін. Також ми себе бачимо лідером серед громадських і дослідницьких університетів, тобто університетів, які працюють з громадою, в громаді для громади. Наш університет ще в Сєверодонецьку відігравав провідну роль в розвитку регіону взагалі. Ми постійно співпрацювали з громадами, органами влади, місцевим бізнесом і наші проєкти були що найменше регіональні, а іноді й національні. І сьогодні ми беремо участь в розвитку громадянського суспільства, процесах відновлення, співпрацюємо з органами місцевого самоврядування різних областей України. Університет в громаді з громадою для громади. По-іншому і бути не може.
Денис Бирючков пише дипломну роботу у Східноукраїнському національному університеті ім.В.Даля. Але ця дипломна – частина амбітного задуму: створити літопис університету устами його працівників. Бо історія луганського вишу, який за останні роки поміняв четверту локацію, дуже непроста. По дорозі втрачали викладачів, студентів, приміщення, обладнання, але не втратили надію на повернення до рідної землі. От про це перше інтерв’ю.