Марія Ігорівна Гудима – педагог, відома у Тернополі людина перш за все своєю активною життєвою позицією. Не менш важливою складовою її життя був, очевидно, її союз з поетом і музикантом Олександром Смиком. От про один з періодів його творчої діяльності і йдеться у цьому матеріалі. Звісно, вона не є першою у розповіді про феномен Будинку творчості (http://koka.pp.net.ua/forum/7-71-1), але незамулений погляд та небайдужий стиль оповіді роблять текст неординарним. І шкода, що цього явища вже нема у Кременці.
Ім’я Олександра Смика знане і шановане серед письменників і поетів, художників і скульпторів, бардів та співаків. І це недаремно. Адже про його творчі проєкти та ідеї можна розповідати годинами. І завжди буде цікаво та пізнавально.
Один із таких проєктів – це приватний будинок творчості «Потік Ірва» із садом скульптур «Територія вільних муз» на вулиці Затишшя, 5 у м. Кременець.
У 2004 році Олександр Смик переїхав з Рівного до Кременця. Переїзд був зумовлений особистими причинами, та й після інфаркту і операції на серці лікарі порадили йому змінити спосіб життя, переїхати з великого міста у затишне та спокійне містечко з чистим повітрям та іншим кліматом.
У Кременець Олександр Смик потрапив вперше на початку 80-х зі своїм товаришем Миколою Кметем, українським характерником, коли приїхали сюди на єдиний в Україні козацький цвинтар. Вже тоді Кременець захопив Олександра своєю історією та краєвидами.
А тепер з’явилась нагода мрію втілити в реальність.
Олександр розповідав, коли він потрапив на подвір’я будинку, що належав родині науковців Вишневських, озирнувся довкола – Боже! Краса яка! Які пагорби! Які сади! Недовго думав – купив і будинок, і прилеглий сад…».
Купив майже столітній будинок, розташований посеред такого ж старого саду, з підземними ходами, глиняно-очеретяною мансардою та магнолієвими дверима – кременецький модерн кінця 19 ст – початку 20 ст.
Зачарувала його і сама подільська височина, межа двох кліматичних зон, де у звичайних дворах липи уживаються з магноліями та кедрами. Але сад не закриває краєвидів довкола. Поряд Богоявленський жіночий монастир, за ним – старий цвинтар, де поховані фундатор Кременецького ботанічного саду, австрієць Вільбальд Бессер, градоначальники, вчені. Неподалік Хрестовоздвиженська церква, єдина, у якій служив патріарх Мстислав(Скрипник).
І почав втілювати в життя свою мрію!
Заново відбудована споруда навряд чи здивувала б кременчан, хіба ж двоповерховий будинок єдиний в місті. Олександр Смик сказав, що це буде не просто приватний будинок, а будинок творчості з легендарною історичною назвою «Потік Ірва». А сад буде називатись Територією вільних муз. І розпочались роботи з впорядкування, облаштування та реставрації нового помешкання, які тривали майже два роки.
На верхньому поверсі будинку була розташована велика зала з картинною галереєю, яка постійно поповнювалася пленерними роботами відомих та молодих художників. Цій колекції міг позаздрити не один мистецтвознавець чи колекціонер. Тут був навіть телескоп – для романтиків, котрі любили задивлятись на зоряне небо.
На першому поверсі була вітальня і кімнати для гостей. Антикварні меблі, дбайливо відреставровані, і колекція музичних інструментів цісарської доби, і справжня шпага, зроблена за традицією війська польського доби Яна Собеського – визволителя Європи від османів. А ще маленька, але унікальна колекція ікон. Оглядаючи кімнати будинку, потрапляєш із одного століття в інше – тут і старовинні патефон та піаніно, і копія ікони Холмської богоматері, і речі народного вжитку та вишивки. Тож не дивно, що до цієї садиби потягнулися митці.
І тут відразу слід зазначити, що життя Олександра Смика не стало спокійним і розміреним. А скоріше навпаки. Він неймовірно спішив жити і хотів зробити якомога більше.
Сашко напівжартома часто стверджував, що його спосіб життя закодований у прізвищі: «Смик – це не прізвище, а спосіб життя. Хрест якого нести нелегко, бо воно повністю заперечує стан спокою і самозаспокоєння»
«Як тільки будинок був готовий, я, щоб вдихнути в нього дух творчості, почав втілювати тут різноманітні нові проекти» – казав Олександр.
І завирувало життя… Вже за перші два роки будинок творчості став місцем для проведення двох всеукраїнських фестивалів, шести (два з них – міжнародні) фотопленерів, мистецькі пленери скульпторів та художників, чимало персональних виставок. Тут писали книжки, картини, кіносценарії, створювали скульптури, знімали кліпи. Причому задля цього сюди приїжджали навіть відомі столичні митці. Найголовніше, будинок творчості став дійсно місцем, де з’являлося море цікавих та несподіваних ідей.
«Територія вільних муз. Музи чекають на вас. Підхід індивідуальний» – таким було гасло цього будинку.
Приватний сад скульптур, на той час, був єдиний в Україні. Без перебільшення, тут були представлені роботи чи не всіх найкращих скульпторів України. Він налічував більше 30-ти скульптур таких майстрів, як Василь Корчовий, Володимир Шолудько, Юрій Козерацький, Микола Михальчук, Микола, Тарас та Назар Король, Сергій Жолудь, Григорій Кудлаєнко, Володимир Прохоров, Петро Подолець, Роман Чайковський та ін. Це сьогодні відомі імена в Україні та за її межами. Їх скульптури прикрашають наші міста. Не обходилось тут і без гумору та сатири. До прикладу, скульптура «Думай чим думати» та «Химери української політики».
В саду були «музичні дерева». Олександрзбирав давні музичні інструменти, розвішував їх на деревах, тому називав їх музичними деревами.
Тут усе надихало: сад, прохолода старих яблунь, спів птахів. Для гостей був збудований чудовий мангал, авторської роботи пічка, альтанки та гойдалка для атмосферного відпочинку та творчості. А вечори з цікавими розповідями, віршами та піснями під гітару!
Щороку сад скульптур поповнювався завдяки всеукраїнським мистецьким пленерам. Олександр запрошував відомих та молодих скульпторів, давав їм камінь. І вони творили. В саду працював Василь Корчовий, його велика скульптура Деметри – найбільша у саду. Роман Чайківський залишив на згадку пам’ятний знак у формі особливої грошової одиниці «1 смик», як валюта, яка не піддається девальвації. Для проекту «Чужина» Володимир Шолудько зробив фігуру «Коли розлучаються двоє» та багато-багато інших.
Напередодні Дня Незалежності 2008 року відбувся вже IV Всеукраїнський скульптурний пленер «Сучасні фентезі українського бароко», присвячений 300-річчю від дня народження скульптора Іоана Пінзеля, зібрав у Кременеці скульпторів зі всієї України!
На «Території вільних муз» відбувалися численні художні пленери. Тут творили десятки художників з усієї нашої країни. Це Микола Годун, Володимир Гарбуз, Олександр Антонюк, Олександр Куркчі, Інна Пантелеймонова, Олександр Гурістюк, Олександр Самчук та багато-багато інших.
Ця Творча майстерня стала точкою відліку для багатьох митців.
Відома співачка, нині Народна артистка України, Ірина Шинкарук записала в цих стінах свою першу поетичну книгу на аудіоносіях, а волинське тріо «Лелія», створило у цих стінах перший пізнавальний аудіодиск про кобзарське мистецтво. Тут з’явився перший україномовний туристичний диск Олександра Смика «Україною з наплічником», а далі разом із композитором та аранжувальником Олександром Потьомкіним господар створив альбом сучасного українського романсу. Тут любили бувати відомі кобзарі та бандуристи Володимир Єсипок, Василь Жданкін, Святослав і Тарас Силенко, Тарас Компаніченко та ін.
Тут проводили свої майстер-класи Валерій Маренич, Ігор Перчук, Ольга Герасименко та ін.
Олександр Смик розповідав: «Прийшов до мене автор фільму про Кременець Віктор Підгірськийі запропонував його перший перегляд здійснити в стінах цього будинку. Приїхав Віктор Майструкі показав нові кліпи, створені тут у Вишнівці, Кременці, і вони були тут прокручені вперше. Це місце стало точкою відліку – для того, щоб іти далі…».
В цьому саду писав свої вірші Ігор Римарук, Віталій Борисполець.
Не менш цікавими були фотопленери та виставки фотохудожників Олександра Харвата, Олександра Латті, американки українського походження Тетяни Михайлишин-Д’Авіньйон.
Будинок творчості «Потік Ірва» – це несподіваний симбіоз творіння природи та людських рук: сад скульптур, твори сучасного мистецтва, музей старовини та сучасний готель-пансіон із всіма зручностями.
І, напевне, справді тільки така людина, як Смик, могла створити в західноукраїнській глибинці маленьке диво під назвою «Потік Ірва».
P.S. Будинок творчості функціонував до 2012 року. Одна частина скульптур знаходиться в приватній колекції в Луцьку, а інша – прикрашає територію Центру вільного часу «Панорама» у Кременці.
