Час від часу у мене як викладача літературних предметів з’являється дещо божевільна ідея надихнути своїх студентів-філологів на літературну творчість. По-перше, це мені здається доцільним з точки зору аналізу художнього твору, бо студенти, пройшовши через власні муки творчості, ближче сприймають інтенції та наміри митця. По-друге, у тих перших ліцеях (Ніжинському, Царськосільському, Кременецькому) таки вчили бодай віршуванню, з чого подекуди навіть щось і виходило.
Тож одного разу мова на занятті зайшла про таку поетичну форму як сонет. Суворий Дант не гребував сонетом, тому я й питаю у здобувачів вищої освіти, чи не хочуть вони спробувати своїх сил. А про що, питають вони. Так це запросто. Беремо першу ліпшу книжку, один студент називає сторінку, другий рядок зверху, третій – слово зліва. Обране слово стає темою сонета. Пригадуємо разом конструкцію та ідеологію сонету як жанру і встановлюємо термін написання – тиждень. Буду відвертим: щоби збільшити мотивацію, я пообіцяв додати бал до підсумкової оцінки за семестр. Ясно, що я схитрував, бо оцінка тепер – стобальна, у якій один бал практично непомітний. Але на хвилі ажіотажу це прокотило.
На щось значне я не розраховував, тому ДЕВ’ЯТЬ сонетів для мене було несподіванкою. Я їх усі зберіг. І виношу на загальний читацький розсуд. Питань два. Перше: визначте, яке ж саме слово було темою сонету. Друге: який текст вам вдається найбільш «поетичним».
Авторів я даю під вигаданими мною псевдонімами. З двох причин. Перша: щоби зберегти об’єктивність оцінки. Друга: у мене на форумі вони іноді під такими нікнеймами ховаються, що я дійсно не годен ідентифікувати хто є ху. Сподіваюся, що усе це відбувалося без участі сумнозвісного штучного інтелекту, який часом надає студентам погану послугу.
Висловлюватися можна або на групі у Фейсбуці або на групі у Телеграмі. І там і там група називається «Кременецький культурний контекст».
Отже – номінанти на перемогу у поетичному конкурсі.
Їх було дев’ять, тому НОНЕТ СОНЕТІВ
- 7 листопада
Ще досвітанку батько йшов до праці,
Свисток лунає — час вже підніматись.
Лягла я далі, сон відмовив встати,
Це знак про свободу мріяти перестати.
Собаку нагодувала мовчки зранку.
„Стоп!” — чийсь наказ, місце вже обране.
Пішла підлить квітки, й крикнув хтось зненацька:
„Чому ви всі, мов свині, йдете марно?”
Повернувсь батько, впавши на порозі,
Товариш крикнув: „Гляньте на захід!”
Артс мовив тихо: „Тиф, він на порозі.”
А я лиш пильно дивилась на захід.
„Для мене все. Війна закінчилась нині,”
Шепоче гілка: „Я тут, я життя, вічне життя.”
- По бретонськи
У колі друзів, сміх і теплі слова,
Тут кожен з нас — мов зірка в небесах,
Разом ми сила, разом ми — сім’я,
В обіймах дружби зникають всі страхи.
Ми мрії плетемо, як нитки в тканині,
Спільні переживання — вогонь у серцях,
Кожен момент — це миттєвий дотик в тіні,
У радості й біді, завжди разом, в страхах.
Завжди підтримка, коли важко й сумно,
Відкриті серця, що вміють прощати,
Відкриваємо світ, що здається безмежним.
Як птахи в небі, ми разом літаєм,
У групі знайдемо те, що не можна втратити —
Любов і надію, що завжди з нами.
- Королева Угорщини
Як струни злиті в пісні чарівній,
Так душі їхні разом проростають.
У звуках ритму, в гармонії днів
Мелодії у серці розквітають.
Гітара шепче, барабан гримить,
І голоси, мов крила, в небо линуть.
Вони єдині — музики мить,
Що душі наші вічно наповнить.
Музична група — це жива ріка,
Де кожен звук народжує натхнення.
Вони разом — як вітер, як строка,
Що створює у серці відчуття.
У їхній пісні — радість і печаль,
І світ захоплений у цей музичний шлях.
- Поема
У венах наших таємниця є ,
Що долю нашу дивно визначає.
Чотири групи – код, що лиш живе,
І зв’язок давній в кожному палає.
Тече життя у жилах, як ріка,
Її пульс ритми вічності тримає.
Чи перша, друга – все одно яка,
Любов і кров єднають нас без краю.
Мій резус твій зустрів у дивний час,
І серце б’ється в злагоді з тобою.
Кохання в крові кличе нас щораз,
Даруючи і віру, і спокою.
Одна у нас з тобою сутність, кров —
Її пульсація тримає нас в любов.
- Білі хорвати
Ми – група, згуртована сім’я,
Де кожен голос – нота мелодії.
В єдності сили, в різноманітті – краса,
І в кожнім серці – спільна мрія.
Та бувають моменти, коли розходяться шляхи,
І сумніви в’ються, як дим над багаттям.
Чи варто триматись за те, що було колись?
Чи може розпастись це тендітне з’єднання?
Та дружба – це більше, ніж просто слова,
Це зв’язок міцний, як коріння дуба.
Вона крізь роки і бурі жива,
Неначе вогонь, що горить без згуби.
Та хай ця гармонія в серці бринить,
Бо дружба є світло, що вічно горить.
- Забороняти заборонено
Світильники знань, що серця запалюють,
Ведуть нас стежками до мудрості світла.
Їхні слова, мов джерела, струмують,
І наші думки злітають догори.
У їхніх очах – безмежна доброта,
І в кожнім слові – щира теплота.
Вони навчають нас любити і мріяти,
І досягати вершин, немов зірка.
Їхній талант – відкривати світ новий,
І в кожному серці запалити вогонь.
Вони – наші провідники, наші друзі,
Що допомагають нам зростати день у день.
Тож вклонімося низько тим, хто вчить,
Хто формує з нас людей і особистість.
- Джолі
У віршах строкатих пульсує життя,
Де голоси зливаються в хмару.
Натхнення рікою тече у буття,
Мистецтво обличчя шукає в дару.
Розмиті межі між мрією й словом,
Думки розлітаються вільним крилом.
Краса іноді лиш іскра раптова,
Що сяйво виводить крізь морок і зло.
Творець – це той, хто пробуджує душу,
А група – єднання вільних сердець
У кожному жар, як у полумʼї герця,
Та разом одна нездоланна фортеця.
Сучасність зростає в єднанні живім,
Мистецтво пульсує у слові новім.
- Мама їх
У кожного з нас – своя мала сім’я,
Де серце б’ється в такт, де дружба квітує.
У групі знайдемо ми своє ім’я,
І там, де є тепло, душа спочиває.
Разом ми творимо, разом мріємо,
Розділяємо радощі й журбу.
Підтримка й віра в нас завжди цвітуть,
І кожен з нас – частинка цілого.
Як кораблі в морі, ми пливемо вперед,
Досягаючи разом високих вершин.
І хоч бувають шторми й негода,
Та дружба наша вічно залишиться міцна.
У єдності сила, в єдності – успіх,
І в кожній групі – маленький всесвіт.
- Або ж вікторія
Разом ми – як море,
Що розбиває скелі вмить.
Та в шторм розкидані ,як хвилі
І падаєм в страху без вірних слів.
Єднає нас мрія ,велике бажання
Та заздрість , наперекір ,нас заглушає.
Для кожного цей час росту
Проте вибратись з цієї неволі непросто.
Та в мирі -сила , в суперечності -крах
І кожен з нас частина механізму.
Лише рухаючись вперед ми зможемо дістатись ,
Цього солодкого тріумфу.
Тож об’єднаймо волю, серця і думки
Пройдемо всі вершини, колючки.
Олександр Глотов, професор