Редакція альманаху вирішила продовжити експеримент зі студентами Кременецької академії, який полягав у тому, що ми штовхаємо спудеїв до безодні світової літературної слави, а вони вперто пручаються – і не хочуть її. А даремно.
Вже одна група здобувачів тої ото слави ступили на тернистий шлях пошуків чогось високого у глибинах свідомості студента/тки, знедоленого/ої роздумами про хліб насущний. Дехто так перейнявся доленосністю цієї події, що аж записався на предмет «Основи літературної творчості» і вирішив взяти Бога за бороду. Нехай так і буде.
Цього разу студенти мали знову написати СОНЕТ. На випадково обрану тему. Фатум вирішив пожартувати з претендентів на лаври Петрарки і дав тему – «ВІН». От «він» – і все. А хто цей він – хай вирішує АВТОР.
І тут виникло дві проблеми. Одна – філософська. Колись мудрець сказав, що коли поет-чоловік пише вірш, то він звертається до Бога, а коли вірш пише жінка-поетеса, то вона звертається до чоловіка. Тож хай читачі самі подивляться до кого зверталися наші АВТОРКИ.
Друга проблема – суто лінгвістична. Справа у тім, що наші кандидатки до проживання на Парнасі вивчали у школі і тепер в Академії мову англійську. Яка претендує на статус загальнолюдської. От в англійській слово «він» має дві форми: HE – якщо йдеться про живу істоту, та IT – якщо мова про неживий предмет або тварину. В українській же мові ВІН – це і Бог, і чоловік, і кіт, і стіл. А поети – вони такі дивні бувають, слова по-людськи не скажуть, все треба розшифровувати.
Редакція взяла на себе обов’язок зашифрувати імена авторок, придумавши їм чудернацькі псевдоніми. Вони себе впізнають – і цього досить.
І ще одне. Цього разу набралося ОДИНАДЦЯТЬ сонетів, тому – УНДЕЦИМЕТ СОНЕТІВ
- Богиня
I. Висить у небі компаньйон мандрівника,
II. Мовчазний порадник знедоленої діви,
III. Він – невичерпне натхнення чарівника,
IV. Що створює красу, наче божественні співи.V. Його проміння тихо ллється на стежину,
VI. Що люди звикли називати «доля»,
VII. Ведучи їх у світлу годину,
VIII. Де скоро настане така бажана воля.IX. Він – витвір всесвіту безкрайого,
X. Веде нещасні душі за собою,
XI. Замучені серця буття звичайного,
XII. Розкинувшись на небі вічною косою.XIII. Знову тиша, темрява нічна,
XIV. А він, як завжди, стереже міста.
- Подарунок
I. Він увійшов у світ мій, наче світло,
II. Розвіяв тінь і спокій розбудив,
III. У погляді — і ніжність, і молитва,
IV. У слові — вогонь мрій, що я хранив.V. Його присутність — тиха, але грізна,
VI. Як буря, що чекає на весні.
VII. І думка, наче пісня урочиста,
VIII. Шепоче: він належить лиш мені.IX. Коли сміється — тане все навколо,
X. І день стає, мов ранок золотий.
XI. Його мовчання іноді — як море,XII. Яке ховає глибину святої мрії.
XIII. Він — мій початок, мій кінець, дорога,
XIV. Він — подих мій і вічності тривога.
- Королева
I. Він світлом прийшов крізь ранкову імлу,
II. Мов вітер, що в хмарах танцює, легкий,
III. В очах його таїться глибина тепла,
IV. Його рух – це пісня у вічності плин.V. Він – загадка, що в снах мерехтить,
VI. Мов тінь, що між зорями тихо блука,
VII. Його ніжність – промінь, що серце зігріває,
VIII. Він шепче душі, мов жива течія.IX. Він знає мовчання, де слова оживають,
X. В руці його іскра надії горить.XI. Крізь ночі пітьму до світанку він кличе,
XII. Де зорі співають про сонце і мить.
XIII. Він – спокій ріки, що у вічність біжить,
XIV. Мов цвіт, що в серцях навіки цвіте.
- Неділя
I. Він каже тихо: «Я без тебе — тінь»,
II. А я дивлюся в любі його очі.
III. Там стільки світла, стільки вільних мрій,
IV. Що день стає теплішим серед ночі.V. Його кохання — наче тихий спів,
VI. Що гріє душу ніжністю без міри.
VII. І я без нього — наче темний ліс,
VIII. Де сонце заблукало й не світить.IX. Коли він поруч — тане біль в мені,
X. Мов все життя розквітло знов весною.
XI. І серце б’ється радісно в огні,
XII. Бо кожен подих дихає любов’ю.XIII. Бо наше щастя — це єдиний світ,
XIV. Де я і він знаходимо свій спокій.
- Сподівання
I. Він тихо приходить в мої сни,
II. І світ стає ніжним, світлим та дивним.
III. Він малює фарби з моїх мрій,
IV. І кожен куток серця він робить живим.V. Він шепоче слова, які не зрозуміти,
VI. Та серце чує їх, немов рідний звук.
VII. Він дарує спокій, змушує жити,
VIII. І знімає тяжкість буденних днів.IX. Він — промінь світла в темряві ночі,
X. Він — крила, що несуть у височінь.
XI. Він приходить тихо, без жодної ключі.XII. І коли ранком я відкрию очі,
XIII. Він лишиться в пам’яті на мить,
XIV. Але його теплу ще довго зі мною жить.
- Сова
I. Він дивиться — і світ стає ясніший,
II. Його усмішка — мов весняний цвіт.
III. В очах його мій спокій найрідніший,
IV. У них ховається мій тихий світ.
V. Він поруч — і тривога відпускає,
VI. Стають легкими кроки вдалині.
VII. Його тепло у серці розквітає,
VIII. І дні звучать, мов пісня в тишині.
IX. Він — наче промінь, що зігріє душу,
X. І навіть в темряві знайду я шлях.
XI. Його слова дарують силу й слушність,
XII. Коли у серці б’ється дивний птах.
XIII. Він — це мій світ, моя безмежна мрія,
XIV. Він — наче вічність, у якій я млію.
- Світоч
I. Тобі кохаю я сказати мушу,
II. Очі в пітьмі, а вуста тремтять,
III. Бо я тобі ввіряю свою душу,
IV. Являюсь вночі коли всі сплять.V. Палає серце, я вщент згораю,
VI. Слова свої загубила в темноті.
VII. В його брунатних очах я потопаю,
VIII. Ховає він мене у своїй душі.IX. Він пригорне тебе в холодну днину,
X. Він захистить тебе від ворогів,
XI. Він забере твою скрутну годину,
XII. Він твій оплот і сонце уночі.XIII. Кажу тобі, все що робиш я ціную,
XIV. Скрізь час серце віддаю я.
- Мати їх
I. Він друг, що завжди тримає слово,
II. Його вчинки говорять більше ніж мова.
III. Він друг, що поруч навіть у біді
IV. Не зрадить він у смутку чи нужді.V. Його підтримка світло у пітьмі
VI. вона веде крізь бурі та тривоги.
VII. З ним легше йти у світі цім чужім,
VIII. бо він завжди підставить дружнє плече.IX. Справжній друг- без фальші і прикрас,
X. Його присутність-найдорожчий дар,
XI. Що робить світ світлішим повсякчас.
XII. Він підтримає у будь-який час
XIII. Справжнім другом став він для нас
XIV. З ним ніякі біди не страшні нам.
- Смолоскип
I. Він йшов – і світ ставав мені яснішим,
II. Його слова співали між дерев.
III. У погляді – і спокій, і порив.
IV. У тиші – грім, що з серцем був єдиним.V. Він знав, що мить – мов подих над водою,
VI. Що все минає, навіть диво снів.
VII. Та залишив на серці слід живий –
VIII. Мов жар під попелом, мов даль з грозою.IX. Тепер лиш вітер кличе, мов його,
X. І тінь торкає ніжно під вікном,
XI. Де ми колись зустрілись весняною.XII. Він – не людина, ні, він – джерело,
XIII. Що зникло в ніч, але живе в мені вогнем,
XIV. І з кожним ранком знов стає весною.
- Херубіно
I. Він йде стежиною, яку я не знаю,
II. У погляді мовчить, та в очах — гроза.
III. Несе із собою питання без краю,
IV. А в тиші його — подорожі сльоза.V. Не знаю, ким він для мене є,
VI. Чи тільки тінню, чи голосом сумління.
VII. Він — наче дзеркало, що правду дає,
VIII. Чи лабіринтом, де губляться мрії.IX. Він не любов, а радше знак,
X. Що в людських очах — бездоріжжя й тривога.
XI. Він — це питання, на яке ніяк.XII. Відповісти не здатна дорога.
XIII. Бо іноді «він»— це лише мить,
XIV. Що у думках моїх, мов відлуння, спить.
- Аморе
I. Він-тихий подих вітру серед ночі,
II. Вогонь у серці, спалах світлих мрій.
III. В очах Його-бездонність дивних плой,
IV. Що відкриває вічності ключі.V. Його рука тримає мої кроки,
VI. Коли туман ховає даль доріг.
VII. Він-світло зірки в темряві тривог,
VIII. І у втомі дає крила без мороки.IX. У слові-ніжність, лагідність, тепло,
X. А в тиші-міць, що гори рушить з місця.
XI. Він знає серце, навіть найглибше дно.XII. Його любов-мов сонце, що не згасне,
XIII. Її не зломить жодна зла година,
XIV. Бо Вічний Він-і в Ньому правда ясна.