ПОРА ПОКАРАТИ
Я дарую тобі хризантеми
………………………………………..
Я приніс з пелюсток діадему
І на щастя дарую тобі
……………………………………..
Світлом остороги і поради
Дай нагоду сповідатись в самоті
Петро Староста
Альманах « Огневежа».№6,2021р.
Мені частенько радив мудрий вітер
Вручати чарівниці гарні квіти,
А не в пелюстках діадем шукати
І в квітнику між хризантем ховати.
Упенений : це він вчинив грабунок
Й поцупив мій коштовний подарунок!
Невже тепер носитиму лиш рими?
Та ліпше милуватись їй чужими!
Бо через мої глузд раптово втратить,
А я не хочу зайвий клопіт мати!
Помітив : через них кпить й вітер з мене.
Мудак! Говорю це йому щоденно,
Нетяму слід суворо покарати,
Запхавши назавжди його за грати.
Хай там лунають заклики до теми
«Поет украв у себе діадеми»!
КОХАНКА
Коли суттєвий хміль гуде,
Як в голові опісля п’янки
Володимир Бойко
Журнал «ЛІТТЕРА»,№2,2024р.
Неначе теща , дорікає рима,
Що здрю на неї п’яними очима,
Хоч мусив би швиденько і без крику
Втікти й від закликань до пиятики.
… Але хіба відмовлюся від « п’янки»,
Якщо вона моїх рядків коханка?
НЕ ВИБИРАЮ
А тут – сьорбнеш собі вина-
І кучеряво
Ігор Павлюк
Журнал «Золота Пектораль»»,
№3,2012р.
Сиділи з другом
За чорним пивом
Під жовтим кленом
Ігор Павлюк
«Українська літературна газета»
№1,2025р.
Мій друг сказав : «Вина я хочу!»
Коньяк уздрів і мовив : «Ф-е!»
Й коли в його поглянув очі ,
То мовчки рушив з ним в кафе.
Він після цього звав на пиво.
Той поклик й досі ще бринить.
Бо почувався весь щасливим
Поміж бокалів у ту мить.
Вже нині достеменно знаю,
Які вони на смак мені.
Й пивце постійно замовляю,
Як «покупаюсь» у вині…
«ТОСКА ВІВЧА»
Нам вівчий сир приносить ватаг
————————————————-
Лобом б’є у світи прямокутна тоска папуаски
Павло Вольвач
Кн. «Бруки і стерні»
Увечері хильнув хмільного кварту
І прокричав до точності : – Геть мир!
Як показав хтось на овечий сир ,
То «вумника» мерщій всадив за парту.
– Хіба ти знаєш ,що пора така ,
Коли в дурню запхавши раптом плечі ,
Ти не збагнув , що хочу не овечий,
А «вівчий». Ах! Бере мене «тоска»!
Всі ж мають зрозуміти : час настав
В неправильне запхати слосплав
Й повірити у суржикову казку.
Влетів у розмисл «вівчий» , мов Ікар ,
«Тоску» піднявши пташкою до хмар ,
Хоч про « нудьгу» вже зна і папуаска.
КОПИТО
тіло коней пузате
рівно зайшло у стайню
Любов Гонтарук
«Українська літературна газета» , №8, 2024
Швидко вбіжу до хати
котра в селі цім крайня
аби не рахувати
коней пузатих в стайні
Адже лічба щоденна
впевнено й дуже вміло
слово узяла з мене
бігти від коней тіла
Знала б що у світлиці
Жде мене те копито
Котрим вмастить по пиці
Огир якийсь сердито
ЗАПРОШЕННЯ
На пожарищах осені
Віднайти загублений слід
————————————
На вічнім березі досад
————————————–
Темінню вічною, пропастю,
дорогою без вороття
Уляна Галів
Кн. «Крапля твого сумління»
Знайти хоч крапельку тепла
Я на «пожарище» прийшла.
Та там почула глас «досад»:
– На згар прийшов інакший лад !
Вони ще мовили мені:
– Всі прикрощі – не вимисл днів!
Бо до суворих попелищ
Прилинув із щодення хвищ
Величний птах сумлінних слів
І на золі пожежі сів.
Всім наказав з ним добре жить,
Бо в «пропасть» більш не полетить.
… Та подолати все ж боюсь
Я кацапізмів течію,
Яка думки пройняла всі .
Скупайтесь й ви у цій красі!
КОРОВА І МОВА
А взимку , коли снігу намело
І віхола крутила білі хмари,
Дивилось через ласиці село ,
Як вів косар корівку до базару.
Петро Велесик
Нема уже в стодолі більше сіна .
Не манить і калиновий відвар.
Упала владно туга на коліна.
Та звівсь усе ж замислений косар.
Крізь сльози подивився на корівчину,
Взяв мотузок й зирнув на темінь хмар.
– Ти хочеш відвести мене на ринок? –
Вона спитала . – Підеш на « базар»! –
Почула раптом словеса «ласкаві».
Й , мовчазно помолившись небесам,
Подумала про трави та отаву
І про словник, бо істина є там.
То й заревіла збуджено рогата,
Що аж затерп обурений язик
-Ти перед тим, як враз мене продати,
Уважніше поглянув би в словник!
УНІКУМ
Є дива на Україні.
Може, я – одне із них?
——————————-
Так, я – створіння унікальне.
Мене потрібно берегти.
Іван Потій
Кн «Про …»
Як вилежуюсь на сіні,
Свій врожай сумнюще жне :
– Чому дивом в Україні
Не назвав ніхто мене?
Пишу я про унікальне
Й цей не зраджую мотив.
Час вже рими всі банальні
Позабути й берегти
Того, хто покличе в далі
Й загадково підморгне .
… Бо втечу у Задзеркалля
Й дивом там назвуть мене!
ЗАПІЗНИВСЯ
Гвалтує місяць темряву нічну.
А в лоні вже гостює промінь.
Ольга Довгоп‘ят
Кн. «Стеблина росту»
Крізь стрій зірок не поспіша додому
Вже місяченько юний, бо ураз
Запрагнув зґвалтувати тьму та промінь
Звелів у чергу стати у цей час.
ПРАГНЕННЯ
Пелюстя ранить тихе , як сльоза
……………………………………………………..
Із бездоріжжь, що ними бродить бусол
Оксана Гунька-Маїк
Кн. «Невпокорена»
«Зронити» вади вмію знаменито.
Й угору піднімає хиб свербіж.
Адже на віршування розсердитись
Допомагають ями бездоріж.
Так тішуся , адже невдовзі хочу
(Хоч це і не одного задовбе):
З безглуздям «танцювати» дні і ночі,
«Зронивши» у помилочки себе.
СЮРПРИЗ
Я на зірку дивлюсь, як на жінку ,
Яку запліднив
Ігор Павлюк
Сон хмільний мені гукає дзвінко,
Що живу в галактиці цій гідно,
Бо зоря всміхається, як жінка,
Котру в своїх мареннях запліднив.
А , проснувшись, вже не розумію,
Чому « чадо» голоском невиним
Убива нахабно сон мій – мрію
Й радить повернутись до дружини.