І ми знову експериментуємо. Сьогодні Каріна Брега, фото-художниця, представляє свої ліричні замальовки – світлини.
А Павло Старух, відомий у Кременці лірик, написав до них поетичні ілюстрації. Або просто добрав з вже написаного.
Але так чи інакше, ми маємо подвійний постріл: зображення і слово. Що сильніше? Що було першим?
А це вирішить читач. Чи глядач?
просто будь
світлом сонцем і спекою
прохолодою хочеш будь
відстанню будь далекою
просто будь просто будь
пристрастю подихом поглядом
залишайся зараз отут
лоскотом стань під одягом
віддавай моє серце під суд
римою радістю річкою
потопаю в тобі тону
загоряйся у темряві свічкою
пригорну тебе пригорну
ніжністю німфою нотою
просто щоб поруч була
в пам’ять свою замотую
обрис я твого чола
думкою дотиком дивом
губи тебе назвуть
мов непокірна злива
поруч лише побудь…
Терпкий твій крок, п’янка твоя безмежність,
Твоя спокійна магія плеча.
Роздмухай смуток, тільки обережно,
Уже джемелі у шибах дзеленчать.
Штовхай журбу — вона тобі не личить,
Тобі пасує інше до лиця,
Ти вся зі світла, що прийде зазвичай
З таким незримим дотиком Творця
бути кимось – лишень для кого?
бути кращим хіба для всіх?
бути сином що йде в дорогу?
бути часткою тих доріг?
бути крихтою на порозі?
бути гілкою на межі?
бути хусткою що на сльози?
бути гвинтиком в гаражі?
бути величчю а навіщо?
бути далі всього лиш із…?
бути прірвою серед тріщин?
бути спокоєм серед гільз?
бути правдою чи повірять?
бути кривдою чи простять?
бути людяним серед звірів?
бути іскрою від багать?
бути кимось – та тільки з користю
бути компасом що в руках
бути чистим – з отою совістю бути чесним в своїх думках
Твори добро
Шукай себе і в нотах, на папері.
І випробовуй міць штовхаючи ядро.
Шукай себе, мов вивіску, на дверях.
Твори добро, завжди твори добро.
Шукай себе, немов би спраглий воду.
Терпи удари, підлі під ребро.
Шукає себе, але гляди ж, походу –
Твори добро, завжди твори добро.
Шукай себе. Ти все таки згодишся,
Життя – не ставка, врешті, на зеро.
Шукай себе, як гвинтик серед тирси.
Твори добро, завжди твори добро.
Шукай себе. На що ти здатний друже?
Собі не став нікчемності тавро.
Шліфуй себе, скоріше, надолужуй! Твори добро, завжди твори добро.
Ще тебе намалюють митці
Ще тебе намалюють митці –
Ті полотна безцінними стануть.
І тримаючи пензель в руці –
Промовлятимуть гучно: «Осанна»!
На палітрі, змішавши життя –
Озирнуться і стануть творити.
Фарб таких, не буває злиття,
Фарб таких неможливо купити.
Розчинивши твою доброту,
Додадуть таємничість мазками.
Ще візьмуть непохитність густу –
Малюватимуть вздовж, біля рами.
Заблистять на полотнах дива, Ще митці надихнуться тобою…
Така далека, така близька,
Напрочуд щира і таємнича.
Нехай з трояндів лише війська –
Потішать зранку твоє обличчя.
Така безмежна, така струнка.
Ти мовчазна, ти галаслива.
Ти ароматна і ти п’янка,
Антонім смутку, синонім дива.
Ти до мене подихом зим,
Я до тебе подихом літа,
Я в повітрі розвіяний дим,
Ароматом ти тягнешся квітів.
Ти від мене…швидкістю рік,
Я до тебе крадуся дощами,
Ми немовби із різних сторіч,
Що зустрілись колись між світами.
P.S. Ми не редагували ані фотографій, ані віршів. Це у нас нечасто трапляється. Але хай буде у своїй первозданній чистоті… Може, так і залишиться