Я давно підозрюю, що українські галичани мають щось спільне з мешканцями французької Галлії та іспанської Галісії. Напевно, це був один такий собі на умі народ, якого коловороти історії порозкидали світами, але залишили хитромудрими галичанами хоч у Копичинцях, хоч у Сантьяго-де-Компостелі, хоч у Сент-Ет’єні. Ба більше, історична Галичина виходить далеко за межі Львівщини, Франківщини та Тернопільщини, а омріяна багатьма західняками європейського штибу «Die Groß-Galizien» охоплює собою по географічній горизонталі Відень, Прагу, Краків, Львів, Тернопіль і має стати культурним центром світу. Тож галицька галка,
літаючи Європою, цивілізувалася і стала галлійським та галісійським півнем.
Реноме галичанина, що на схід від місця, де споконвіку розташований пуп землі, що на захід, завжди було трохи ризикованим. Це ж про галицького інтеліґента середнього зросту ще за совітів розповідали анекдот: Попали на небо комуніст, капіталіст та галицький інтелігент середнього зросту. Бог питає: Ваші останні бажання? Комуніст: Хочу, щоби капіталістів не було. Капіталіст: Хочу, щоби комуністів не було. Галичанин: Прошу пана Бога, а ті попередні побажання будуть виконані? Бог: Аякже. Галичанин: Ну у такому разі попрошу філіжанку кави!
А якщо серйозно, то на зустрічі вчителів та науковців Тернопілля з нагоди 140-ї річниці народження Степана Максима Володимировича Балея, психолога та філософа, з вуст як педагогів, так і дослідників, неодноразово звучало щире здивування. Наприклад, науковиця, яка присвятила усе своє когнітивне існування багатющій спадщині цього феномену, розповідає, що коли вона привезла результати своєї роботи до київських академіків саме у цій галузі, то перше, що вона почула від них: «А хто це такий, Степан Балей?».
Хто ви, Степан Балей? Цим питанням перейнялася група тернопільських краєзнавців на початку 90-х років минулого тисячоліття, поклала на це три десятки років невтомної праці. На чергову річницю, шляхетною метою якої було, як я розумію, уславлення як самого ювіляра, так і невеличкого галицького селища Великі Бірки Тернопільського району, де у родині народних вчителів з’явилися на світ і майбутнє світило науки Степан, і його брат, майбутній видатний хірург Святослав, приїхали люди, які вже знали про існування перекладених на українську праць Балея, про його ідеї та принципи. І от під час розмови кваліфіковані психологи із подивом зазначали, що вони, читаючи книги 30-х років польського (бо він, працюючи у польських університетах, писав здебільшого польською) психолога, із жахом впізнавали думки, гіпотези та концепції, викладені у підручниках прославлених радянських лауреатів всіляких премій, за якими їх вчили. Але ці підручники Балей точно не читав, бо вони були видані вже після його смерті. А ми досі не можемо второпати, звідки беруться міністри-плагіатори.
Немає сенсу переказувати текст статті у Вікіпедії, яка супроводжується списком робіт балеєзнавців, та стенограми акції і фоторепортажу у Фейсбуці на сторінці школи. Гідні всякої похвали організатори та сумлінні виконавці презентації, які дійсно провели титанічну роботу, варту того, щоби громада гідно оцінила її, спробувавши, наприклад, видати матеріали цієї акції. І хай кожен відчує свою причетність до справи відродження ідей Степана Балея.
А ідеї ці, як воно практично завжди буває, випереджають час. І досі випереджають. Бо просто взяти і виконувати завіти мудрого галичанина не так і просто. Бо для цього треба взяти і відректися від усіх тих химерних реформ, якими катують українську систему освіти чиновні дармограї і довели шкільництво до краю прірви. А без шкільної освіти вища школа взагалі не має сенсу. Взяли гаслом конференції гіпотезу Балея «Виховати самого себе – одна з найважчих задач, котру може людина поставити перед собою» – і це чудово. Але це має бути гаслом усього життя людини, а не тільки періоду навчання у школі. І у цій гіпотезі нема вчителя. І водночас – він є, бо він теж – людина. Це той самий парадокс, який містить стрічка Мебіуса.
На цій стрічці неможливо побачити самого себе. Людина не може дослідити саму себе, поки не стане осторонь. А стати осторонь – неможливо. Людина не спроможна оцінити результати самовиховання, вона все одно буде суб’єктивною: або поблажливою, або надмірно критичною.
Балей знає відповіді на ці непрості питання. Ми ще не знаємо цих питань. Бо ми живемо у прокляту всіма мудрецями світу добу радикальних змін, коли особа мусить обрати, по який бік барикади їй стояти. У такій добі добре гартується сталь, виховується патріотизм, виростають герої. Але у цій добі немає часу роздивитися навколо і зрозуміти, у якому світі ми живемо і що будуємо. Бо наш час забороняє нам визнавати правду іншого, бо цей інший може бути ворогом (і часто таки стає ворогом), наш час забороняє нам бути щирими християнами, бо Христос заповідав любити ворогів своїх, наш час взагалі увесь складається із всіляких заборон. Які ми самі собі вигадуємо. На кожному нашому кроці стоїть блокпост. За кожною нашою розмовою слідкує розвідка. Кожен наш допис у мережі може стати причиною конфлікту.
Я не беруся оцінювати чи навіть описувати досягнення Степана Балея, геніального філософа і педагога. Я тільки шкодую, що тридцять років досліджень його життя так і не дали відповіді на просте питання: «А чи були у нього діти?». А чи є ми нащадками нашого земляка, українця і поляка, вчителя і лікаря Степана Максима Володимировича Балея?
Олександр Глотов