Редакція продовжує експеримент з аналізу творчих можливостей студентів кременецької академії. Студентка Уляна Буряк, окрім своєї приналежності до громади спудеїв, має певне відношення також і до Кременця. Тому наважилася подати певне дослідження про деякі аспекти творчості відомої кременчанки Дзвінки Торохтушко. Ми, правду кажучи, не до кінця впевнені у науковому рівні цього дослідження, але пропонуємо висловитися на цю тему читачам.
1. Вступ
Мова художнього твору є складним і багатогранним явищем, що відображає не лише індивідуальний стиль автора, але й культурно-історичне тло епохи та регіону, зображених у творі. Лексичний склад, стилістичні прийоми та мовлення персонажів є важливими елементами, що формують неповторну мовну тканину художнього тексту. У цьому контексті особливої уваги заслуговує творчість сучасної української письменниці Дзвінки Торохтушко, чия проза вирізняється органічним поєднанням літературної мови з елементами західноукраїнських говірок, зокрема активним використанням полонізмів – лексичних одиниць, запозичених з польської мови.
Актуальність дослідження полонізмів у прозі Дзвінки Торохтушко зумовлена кількома факторами. По-перше, мовні контакти між українською та польською мовами мають давню історію та залишили помітний слід у лексичному складі української мови, особливо в її західних діалектах. Творчість письменниці, уродженки Тернопільщини, природно відображає цю мовну специфіку. По-друге, використання полонізмів у художньому тексті є не лише фіксацією лінгвістичних особливостей регіону, але й важливим стилістичним прийомом, що сприяє створенню автентичної атмосфери, увиразненню образів персонажів та передачі культурних нюансів. По-третє, дослідження мовної палітри окремого автора, особливо того, хто органічно поєднує літературну мову з діалектними елементами, сприяє глибшому розумінню індивідуального стилю письменника та особливостей його художнього світу.
Метою даного дослідження є комплексний аналіз функціонування полонізмів у прозаїчних творах Дзвінки Торохтушко. Для досягнення поставленої мети передбачається виконання таких завдань:
- Виявити та класифікувати полонізми, вжиті у мові персонажів та наратора в прозових творах Дзвінки Торохтушко.
- Дослідити стилістичні функції полонізмів у мовленні персонажів (як засіб характеристики, емоційного забарвлення, мовної гри).
- Проаналізувати роль полонізмів у мові наратора як елемента регіональної стилізації та створення атмосфери.
- Розглянути особливості фонетичної, морфологічної та семантичної адаптації полонізмів в українській мові на матеріалі досліджуваних творів.
- Визначити значення використання полонізмів для відтворення культурно-історичного контексту та формування авторського стилю Дзвінки Торохтушко.
Матеріалом дослідження слугуватимуть прозаїчні твори Дзвінки Торохтушко, зокрема романи „Масік”, „Нагірна вулиця”, збірки оповідань та новел „Родинне”, „Порічкове вино”, „Молитва”.
2. Теоретичні засади дослідження полонізмів в українській мові
Мовні контакти є невід’ємною складовою розвитку будь-якої мови. Взаємодія між різними мовами призводить до запозичень – проникнення лексичних, граматичних та фонетичних елементів з однієї мови в іншу. Причини запозичень можуть бути різноманітними: історичні, політичні, економічні, культурні зв’язки між народами. Українсько-польські мовні контакти мають глибоке історичне коріння, зумовлене тривалим сусідством та періодами спільного державного існування.
Історико-культурний контекст українсько-польських мовних зв’язків є визначальним для розуміння процесу проникнення полонізмів в українську мову. Починаючи з XIV століття, після входження значної частини українських земель до складу Польського королівства, польська мова набуває значного впливу на українську, особливо в адміністративній, юридичній, культурній та побутовій сферах. Цей вплив посилився в період Речі Посполитої. У цей час до української мови проникає значна кількість лексичних одиниць, що позначають нові реалії, поняття, предмети побуту.
Полонізми в українській мові – це слова та мовні конструкції, запозичені з польської мови, які часто зберігають характерні фонетичні, морфологічні або семантичні ознаки. Проникнення полонізмів відбувалося різними шляхами: усним шляхом через безпосередні контакти населення, а також через писемні джерела. Залежно від часу запозичення та ступеня асиміляції в українській мові, полонізми можуть мати різний ступінь інтеграції в лексичну систему.
Західноукраїнські говірки, зокрема галицькі та волинські, зазнали особливо інтенсивного впливу польської мови. Це зумовлено тривалим перебуванням цих територій у складі Польщі та Австро-Угорщини, де польська мова відігравала значну роль в адміністративній та культурній сферах. Саме тому в мовному середовищі цих регіонів полонізми є досить поширеними та органічно вплетені в повсякденне спілкування.
3. Полонізми у мові персонажів прози Дзвінки Торохтушко
Однією з характерних рис прози Дзвінки Торохтушко є активне використання полонізмів у прямій мові її персонажів. Письменниця майстерно відтворює мовну практику мешканців Західної України, де польські запозичення є невід’ємною частиною щоденного спілкування. Аналіз діалогів у таких творах, як „Масік”, „Нагірна вулиця” та інших, демонструє органічне вживання полонізмів, які виконують різноманітні стилістичні функції.
Полонізми часто використовуються як засіб характеристики персонажів. Вживання таких слів, як „філіжанка” замість літературного „чашка”, „пан” у різних значеннях, „шляхта” (іронічно), „шкейдати” (ходити), „панєнка” (дівчина), „лєґуміни” (солодощі), „пательня” (сковорода), „гладущик” (горщик), „ксьондз” (священник), „ванькир” (мала кімната), „п’єц” (піч), вказує на регіональне походження персонажа, його соціальний статус, вік або рівень освіти. Наприклад, у новелі „Родинне” в мові старшого покоління частіше зустрічаються полонізми побутової лексики, що відображає їхню мовну практику, сформовану під впливом середовища.
Емоційне забарвлення мовлення персонажів також підсилюється використанням полонізмів. Звертання „Матко Божа!”, „На пана Бога!”, „прошу пана”, „прошу отця” є емоційно насиченими вигуками, що передають широкий спектр почуттів – від подиву до розчарування. Слово „фіґлі” у вислові „Пан депутат чисто сі звар’ював витворяти такі фіґлі” додає іронічного відтінку та підкреслює негативне ставлення до дій персонажа. Вживання слова „шляхта” з іронічною конотацією створює ефект мовної гри та підкреслює контраст між уявленням про аристократизм та буденністю.
Полонізми можуть виступати засобом мовної гри та іронії. Прикладом є вживання слова „шляхта” стосовно простого мешканця містечка, що створює комічний ефект. Також іронічне забарвлення може мати звертання „пан” у певних контекстах, як це видно з прикладу про „пана депутата”.
Тематично полонізми в мові персонажів охоплюють різні сфери життя: побутову лексику (назви предметів побуту, їжі), соціальну лексику (звертання, назви соціальних ролей), абстрактні поняття та емоційні вигуки. Це свідчить про глибоке проникнення польських запозичень у різні аспекти повсякденного життя мешканців Західної України.
4. Полонізми у мові наратора прози Дзвінки Торохтушко
Окрім мови персонажів, полонізми трапляються і в мові наратора у прозових творах Дзвінки Торохтушко. Навіть коли оповідь ведеться від третьої особи, авторка часто використовує елементи місцевої говірки, включаючи полонізми, що надає оповіді особливого колориту, теплоти та впізнаваності для читачів, знайомих з цим мовним середовищем.
Прикладами вживання полонізмів у мові наратора є слова „візія” у новелі „Колгосп” („Дід Лукаш Соцький на день всіх святих мав візію…”), „фіранки” у новелі „Родинне” („згадка про «фіранки на вікнах»”) та „канапка” у романі „Масік” („наратор використовує слово «канапка»”). У випадку зі словом „візія” в контексті розповіді про діда Лукаша воно набуває дещо іронічного забарвлення, поєднуючи релігійне значення з побутовим контекстом очікування політичних змін.
Використання полонізмів у мові наратора сприяє створенню регіональної стилізації. Вживання слів, характерних для західноукраїнського мовного середовища, занурює читача в автентичну атмосферу зображуваного світу. Це також може бути елементом авторського стилю, спрямованого на зближення з розмовною мовою та створення відчуття невимушеності оповіді.
Порівнюючи вживання полонізмів у мові наратора та персонажів, можна відзначити, що в мовленні персонажів вони є більш численними та різноманітними за тематикою, що зумовлено їхньою роллю як засобу характеристики. У мові наратора полонізми використовуються більш селективно, переважно для створення колориту та стилізації, і часто належать до побутової лексики.
5. Адаптація полонізмів в українській мові на матеріалі творів Дзвінки Торохтушко
Процес запозичення слів з однієї мови в іншу часто супроводжується їхньою адаптацією на фонетичному, морфологічному та семантичному рівнях. Аналіз полонізмів у прозі Дзвінки Торохтушко демонструє різні ступені їхньої асиміляції в українській мові.
На фонетичному рівні деякі полонізми зазнають змін, спрямованих на наближення до звукової системи української мови. Прикладом є слово „фіранки”, де польський носовий голосний [і] замінюється на український [и]. Інші полонізми можуть зберігати свою оригінальну фонетичну форму, якщо вона не суперечить українській вимові (наприклад, „канапка”).
Морфологічно полонізми, потрапляючи в українську мову, набувають граматичних категорій українських іменників: роду, числа, відмінка. Слова „філіжанка”, „пан”, „пляц”, „канапка”, „фіранки” функціонують як повноцінні іменники української мови, змінюючись за відмінками та числами.
Семантично більшість полонізмів у творах Дзвінки Торохтушко зберігають своє первісне значення, властиве польській мові (firanki – фіранки, kanapka – канапка). Однак у деяких випадках контекст вживання може надавати їм певних стилістичних нюансів або розширювати їхнє значення (наприклад, іронічне вживання слова „шляхта”).
6. Висновки
Дослідження полонізмів у прозі Дзвінки Торохтушко дозволяє зробити висновок про їхню важливу роль у формуванні мовної палітри письменниці та відтворенні художнього світу її творів. Використання полонізмів є органічною складовою мови як персонажів, так і наратора, виконуючи низку важливих стилістичних функцій.
У мовленні персонажів полонізми слугують засобом їхньої характеристики, вказуючи на регіональне походження, соціальний статус, вік та освіту. Вони також підсилюють емоційне забарвлення мови, виступають елементом мовної гри та іронії. Тематичне розмаїття полонізмів у діалогах відображає їхню глибоку інтеграцію в повсякденне життя мешканців Західної України.
У мові наратора полонізми використовуються для створення регіонального колориту, стилізації оповіді під місцеву говірку та надання їй особливої теплоти й автентичності. Селективне вживання полонізмів у авторській мові сприяє зануренню читача в зображуваний світ та підсилює відчуття його достовірності.
Аналіз адаптації полонізмів в українській мові на матеріалі творів Дзвінки Торохтушко демонструє різні ступені їхньої фонетичної, морфологічної та семантичної асиміляції. Більшість запозичень органічно вписуються в систему української мови, зберігаючи при цьому свою польську ідентичність.
Таким чином, використання полонізмів є важливим складником індивідуального стилю Дзвінки Торохтушко, що сприяє відтворенню культурно-історичного контексту Західної України, увиразненню образів персонажів та збагаченню мовної тканини її прозових творів. Подальші дослідження можуть бути спрямовані на глибший аналіз конкретних тематичних груп полонізмів, їхньої частотності в різних творах авторки та порівняльний аналіз з використанням діалектизмів та архаїзмів у її мові.
7. Список використаної літератури
- Торохтушко Д. «Родинне» ─ Київ, 2019 «Алатон»
- Торохтушко Д. «Масік» ─ Київ 2016 «Алатон»
- Торохтушко Д. «Нагірна вулиця» ─Київ 2021 « Білка»
- Торохтушко Д. «Порічкове вино» ─Київ 2025 « Білка»
- Голос 2016─ Інтерв’ю з авторкою роману «Масік»
- Торохтушко Д. «Молитва» ─ Київ 2019 «Алатон»
- Фарина І., Василишин О. « Про роман «Масік» Дзвінки Торохтушко» ─ «Золота пектораль» 2016.06.10.