Ні, не обов’язково, — купую персики кольору
іноземної мови, малозрозумілі на смак,
наповнені потенційним димом.Довгий бог, який довго не закінчується,
оберігає померлих ніби, ніби радості
вже не буде, а кульгавий сусід
купує собі авто за духовну готівку,
як необхідний транспорт у царство.
І тепер не війна, тепер пошук роботи.Бліда шкіра не чекає моєї сміливості,
вона тягне мене до ліжка,
чекаючи поту. Не треба плакати,
мені варто втекти, втекти.
Як аркуш паперу, що намок і висох,
природній стою принаймні перед собою.Бачив сон колись про медитацію та
мовчанку, тепер тривожу якихось
богів і богинь, чи якусь
вмотивовану силу, всім все переповідаючи.Чоловіки вміють насолоджуватися собою, —
політика тепер зосереджена
довкіл грошей і грошей, коли
мені стає байдуже до смаку страв,
подалі стріляють, діти кричать
між бетонними стінами, голоси
розливаються і холодіють. Я бачу,
як стрічки — у волоссі, і разом з ними —
страх. А тепер треба смороду грошей, —
і треба ґречності заради якихось
прибутків чи п’яних вересків
замість радості й сну.Зачерпнув із потоку води, простої води, —
замало треба цьому організму, аби
вижити в пилюці камазів і гранатометів.Купую, купую, — кажу, витираючи чоло
пальцями, пальці абразивні, залишають
на шкірі широкі червоні смуги, а
чоло — далі в краплях поту. Звідки
привезли свій муміфікований вантаж
ці нетверезі солдати? Місто за містом
згасає, стікає по скроні й щоці,
коли страх писати вивітрюється.Сьогодні нервовий, сьогодні нервовий, —
додаю, купуючи персики, ніби зброю
супроти своїх, які зрадили. Які на
смак довгі голосні, що ніяк
не навчуся їх вимовляти, як і чергувати
набої твердих і м’яких.
Відвантажуй, часу нема, довгі черги
віддавна вистояних небезпечних вантажів
наразі просяться вийти з холодильників,
і писати стає виснажливо, риба
стоїть під каменем, чекаючи наступного
шансу, ні, не обов’язково, не конче
ставати їй поетичною неочікуваністю.Звідки беруться ці фемінні зрадники,
котрих ненавиджу за свою ж похіть,
подумки трахаючи їх роззявлені роти?Врешті питаюся, що ж саме мене стримує,
що не можу доторкатися до кліторів значень,
і ця заборона штовхає на виснажливу
подорож, десь поза себе й свої
можливості купувати й продаватись.Купи, купи, — кажу, — купи мене ти,
моє безвір’я, купи мене, зневіро,
я коштую стільки-то.
