І. ПОВЕРНЕННЯ В ДИТИНСТВО
Пострибаю по доріжці
На одній ніжці –
я в дитинство повернулась!
В мене бантики рожеві
і сандалики дешеві,
та ціна не має значення.
Головне, що я весела
і що недалекі села –
це для мене землі невідомі,
а життя переді мною
озивається луною
і, звичайно, обіцяє радість.
Півстоліття пролетіло,
зупинитись не хотіло,
і було там всього і усякого.
Але я лиш усміхнулась
і в дитинство повернулась:
– Добрий день, Дубровице!
ІІ. ПОВЕРНЕННЯ НА БАТЬКІВЩИНУ
Повернутись на батьківщину
– не така вже оригінальна мрія,
особливо, коли тобі за полудень береться.
Щось тонко і ніжно щеміло побіля серця,
коли я в’їжджала в Тернопіль
по вулиці Малишка Андрія.
День був хмарний і зимний.
Чи ж би гнів на мене земля моя мала,
що я так довго чужими стежками ходила?
Ну, що ж, як бачиш, настала ота хвилина,
що я вернулась до тебе
і сльозу на льоту спіймала.
Не все воно в житті виходить, як мріється,
і далекі дороги не стеляться рушниками.
Підгинаються ноги з утоми, а треба іти та іти.
І побачиш: на місці стоїш,
хоч здавалось – сягаєш мети.
І одна хвилина руйнує все,
що будувалось роками.
Та за куряву тих нелегких доріг,
що на скроні і серце впала,
як повернення в юність,
колись нагорода прийде:
щастя ще раз вернутись на землю, де,
рідна мати моя, ти ночей не доспала.
ІІІ. * * *
А коли мене спитають:
– Де на світ родилась ти?
Я скажу:
– Це там, де гори
не якої й висоти,
та коли на кручі станеш,
та коли з гори поглянеш –
то такий довкола простір,
що зривайся і лети!
А коли мене спитають:
– Де на світ ти народилась?
Я скажу:
– Це там, де Іква,
що Словацькому любилась,
в’ється межи берегами,
ще там билась з ворогами
мужня і чарівна Ірва,
що в потік дзвінкий розбилась.
А коли мене спитають:
– Де родилась ти на світ?
Я скажу:
– Там, де катальпи
жовтувато-білий цвіт,
де пісні дзвенять усюди,
де веселі й добрі люди.
Я у Кремянці родилась –
кремянчанкою зовіть!
„У зв’язку із втратою естетичної цінності та біологічної стійкості дерево «Катальпа № 2» зрізане, 17 червня 2004 обласна рада ухвалила рішення скасувати статус цієї ботанічної пам’ятки природи місцевого значення„
IV. МІСТО МОГО ДИТИНСТВА ДУБРОВИЦЯ
Тихо долає простори,
Ледве колише рінь.
Може, то річка Гуринь…
Може, вона – Горинь…
Місто моє чорноброве,
Як дівчину, приголуб.
Може, воно від “діброви”…
Може, від слова “дуб”…
Тут люди, душею близькі,
А тілом міцні, як дубки,
Говорять вони по-поліськи,
Милі мої земляки.
Тут доля мене причастила
Великої тайни життя.
Тут серця лишилась частина,
Хоч була я ще зовсім дитя.
Знову церква біліє,
Звільняючись бруду й іржі.
Князівно Іуляніє,
Місто моє бережи!
Хай бігають по Воробинській,
Де пісня моя розпочата,
Хлопчики, мов горобчики,
І мов синички, дівчата.
Будинки в разок, мов намисто,
І з бджілкою квітка кожна.
Як це потрібно – місто,
В яке повернутись можна.
