МАГДАЛЕНА БЄЛЬСЬКА – нове для українського читача ім’я.
Буквально днями міжнародне журі (бо у складі його є і український поет, літературознавець та видавець Юрій Завадський, на світлині – другий справа)
премії імені Віслави Шимборської,
авторитетної у Польщі нагороди, присудило їй перше місце з врученням чеку на 100 000 злотих за книгу віршів (п’яту для неї) «Порадник для свіжо померлих».
Так, несподівані тексти, нестандартна поетика. Але й Краків, де відбувалася ця подія – ніколи не боявся відхилень від традицій.
Тож пропонуємо для першого знайомства три вірші з цієї збірки (у перекладі Олександра Глотова).
Коньяк «Ілона»
На уродини запланувала собі таке: коньяк – пити,
хвоєю – пашіти, молодшою за свої роки – бути.
Щоб чоловічі погляди аж гатили тим струмом,
якого ще й не відкрили. І ані удовиць, ані заміжніх.
Дім аж роїться соковитими привидами,
і благовірний мій швендяє поміж ними як Король Дух.1
Ну це ж бо улюблена книга пані Вартбург!2
А надвечір знайшла на горищі оті нотатки,
власне, марковані:
Вмоститися на вершечку посуду, залитого мерехтливою рідиною.
Не тремтіти, стояти скільки стане сил струнко.
Щоби зелена зона мала до мене доступ.
1 – Незавершена поема Юліуша Словацького
2 – Постійний персонаж поезії Магдалени Бєльської
МЕДИТАЦІЇ
Одного разу пані Вартбурґ поїхала собі до замку Вартбурґ.
Був саме квітень, місяць білих скатертин.
Жила вона в родині лютеранській,
та не трималася обрядів християнських,
хоча цілком можливим уважала Ісуса воскресіння.
(Бо власне кажучи – чому б і ні?)
Одної миті в замку зникло світло.
Туристів купка, всі практично – німці,
спокійно рушили у бік того, що блимало в кінці тунелю.
Лишилася сама у тій кімнаті, де Мартін Лютер їв гарячий лівер
і міркував собі, що тиша в замку надто підозріла.
І раптом бозна-звідки пролунала така знайома Тиха ніч.
Я знаю, що звучить воно наївно,
та саме в цей момент
стояла там і слухала – прозріла:
десь тут прихована ота сама шарманка.
СЕСТРИ
У липні бачила я їх останній раз, цих двох сестер,
навідували дочок однієї з них.
Завжди удвох, на вигляд зовсім різні,
та їх подібність так була наочна,
відлита із міцного сплаву.
Проблеми мали з матір’ю-тираном
та батьком, що витав на своїй хвилі,
про це розповідали в кабінеті пані Вартбурґ,
коли очікували на дівчат.
Над прірвою ішли вони шнурком,
міняючись місцями в каравані.
Дві дочки однієї з них
та другої бездітність були балансом у відмінності сестер;
одна жахалась медицини як вогню, а друга не виходила з лікарень.
Страждали на одну недугу двоє: морської зірки симетричні частки.
Їх шлюби народилися й померли ідентично.
Ба навіть випадки дрібні в житті у кожної
всі мали свій дзеркальний відповідник.
І прагнули обидві помсти.
Після розлучень кожен вихідний почали знов відвідувати матір
з торбами, повними цукерок, ірисок та батонів карамельних.
Стояв біля паркану батько в темно-зеленому спортивному костюмі.
«Він геть усе забув», казала мати, але це було не так вже й просто,
світ марився йому живим морським створінням,
всередині якого він працював і намагався вижить:
а смерть у ньому буде звільненням, плювком, воланням.
Кричало все про помсту, та народ у черги шикувався по беруші,
світ поруч плив безбарвними струмками.
«Вас виростили на морепродуктах,
на крабах, на рачках» – до дочок до своїх все шепотіли.
Вели вперед їх колії глибокі, відомі всім,
карбовані у кам’яній землі,
через пустелі давні –
непримітні.
Кружля довкола різнокольорова луска блискуча,
рештки від кісток.