П О Е З І Я І Г Р А Ф О М А Н
На мотив відомої пісеньки
Вона
Ти казав, що в понеділок ще не битимем тарілок.
Я прибігла, та дарма й пилу з посуду нема.
Ти казав, що у вівторок збукетуєш рим зі сорок.
Я прибігла, та дарма й квітки гарної нема.
Ти казав, що у середу накачаєш віршів меду.
Я прибігла, та дарма –чарів з пасіки нема.
Він
Не прийду і у четвер, бо той мед я сам весь зжер.
То ж викручуйся сама, бо мене «жура» пройма.
Не чекай і у п’ятницю ти від мене на спідницю.
Бо очікуєш дарма! Твого розміру нема!
Не біжи і у суботу на мою нову роботу.
Сам про неї ще не чув . Хоч кричу, кричу, кричу.
Вона
Не спіши і у неділю з своїх віршів божевіллям.
Як чарівності нема, ліпше житиму сама.
П Е Р Е В І Р Ш Н А В Е Ч Е Р Ю
Ваші вірші неперевіршені
З риком горнів мідногорлих
Летять великі небилиці
З царе-горохових земель
А небо-темна сковорідка,
А місяць-смажений жовток
Микола Савчук
Кн. « Ружа трояка»,2020
Днина сонячнороса збігла в римопечері.
Й час цей мідногорлосить, що вже пора вечері.
Я пательную небо дужий, але і гречний.
Пригопакую: треба ж дати усім яєчню.
Кожному в мовократер потім я зацимбалю
Й крізь поетичні кванти гордо подамся далі.
Лики ласкаві липнуть й мушу липучість лити,
Аби у верболипах свій перевірш запити.
П О М С Т А
Це сталося. Знов! І без мене відчалив ковчег.
Сергій Дзюба. Тритомник «Гріх любити неталановито!». – Том І. Вірші. – Київ-Чернігів, 2021.
Післяпотопний чутно аромат,
Й таке довкола диво незбагненне.
Усе! Тепер нехай той Арарат
Пробачення попросить сам у мене.
Бо ним ходив неправильний стратег,
Котрий не мав і розумінь зелених.
Й потонув у воді життя ковчег –
Вона помстилась Ноєві за мене!
З Н А Й М І С Ц Е!
Місяць скромний, як провінціалка,
По нужді заховався за дуб.
Віктор Мельник
Зб. «Вишуки».2008.
Хай на мене цілий Всесвіт грима,
Що той місяць жінкою назвав
У своїх палких пейзажних римах
Біля дуба телепнем я став!
Бо вона така голоживота
«Підливати» теж його прийшла,
А мене відсунула до плота.
І до неї проказав зі зла:
-Ти мені, неначе в оці скалка,
Й парубоцьке дією ганьбиш.
Та збагни-збагни, провінціалко,
Що не з геєм по нужді спішиш!
Т И Ш І М И Ш
І що моя бібліотечна тиш
Спустошує ця тиш
І кисільна тиш
Наталія Ковалик
З кн «Сонячне прозріння»
О, тишино! Даремно так тремтиш!
Мені тебе не треба! Маю тиш!
І так переживаю, аби миш
У тишині не з їла мою Т И Ш !
Бо вріже дуба через апетит.
І що тоді? Невже іти у скит
Молитися за дуже тлусту тиш,
Через яку раптово здохла миш?
В И Г А Н Я Й Л И
Хата, наче бабуся згорблена
Дмитро Іванов
Мов бабусі – згорблені й малі –
Ці дві хатки в хусточках біленьких
Любов Проць
На тин плечима сперлася хатина
Стара, покинута, горбата
Надія Кир’ ян
…Аж згорбились хатини в скрусі
І позабули слово “сміх”.
Бо записали у бабусі
Поети сьогочасні їх.
Що далі буде? Невідомо!
Вони сумні й живі ледь- ледь-
Гуртом просились до бабдому
Та римачі прогнали геть.
І прокричали вслід сердито,
Хоч хатки повнились слізьми:
– Не варто вам сюди ходити,
Бо будем без роботи ми!..
З А П И Т А Н Н Я
Я – лиш той, кого виспівав вітер
Олександр Гордон
З кн. «Місто і рими»
Я той, що стриматись не може
Ігор Гургула
З кн.»Трикутник»
Я сподіванням серце спрагле грію
Валерій Кулик
«Українська літературна газета»
№4 за квітень 2024р.
Я твоя – без обмежень, шаблонів і свідчень
Ельвіра Молдаван
Альманах «Південний Буг»,№5-6
Я – крихітка з чужого столу крихти
Йосип Осецький
Альманах «Південний Буг»,№5-6
Десь заблукало поміж слів
Те, що хвилює читачів,:
Коли ж нарешті засія
Яскраве «Я»?
«Ч А Р И» Л Ю Б О В І
Важкий туман розлігся, мов хазяїн…
Та і доповз аж до сільських окраїн
Наталія Бідненко
«Українська літературна газета»
№11 за 30 листопада 2024р.
Мене, повірте, гарно так ласкає
Закоханий в рядки мої «хазяїн» !
Із ним я на «окраїнах» блукаю.
Бо вірю: Пародистів там немає!
О, Боже мій, усе ж один загаявсь
Й від нього із автографом вже маю
«Присвяту» – із околиці вітає!
Ті рими від «хазяїна» сховаю-
Мене без кацапізмів не кохає!!!
Д Е Г О Л О В А?
Закохано торкаюсь твого лона
Настромить твій зад на тризуб
Притримуючи ніжно за сідниці
Та чавить дупою тахту
Пухкі вуста, сідниці, піхва, груди
Олег Озарянин
З кн. «Поглядом дивака»
Нежданно сповістив дзвінок,
Що зоології урок
Закінчивсь… Та країну знань
Хвилює тьмища запитань.
Й найголовніші там слова:
Чи є в поета голова?
Щ А С Л И В А
Я стала би дельфіном в океані
Метеликом хотіла би я стати
Я чаклунка ! Зачарую світ навколо
Я впізнаю своє сузір’я:
Живе там заповітна мрія
Вікторія Бондаренко
З кн. «Світ навколо мене»
Раптово захотіли змін
Метелик, пташка і дельфін.
Чаклунка я у миті ці!
Та більше манять манівці!
Там повтікали словеса
Чарівні. Це ж така краса!
Щаслива! Бо якесь СВОЄ
За тарабарщину не вб’є!
Бо за законами всіма
На манівцях його нема!
Г О Н О Р А Р
Стоять каштанів свічі,
Як члени чоловічі
Ніна Гнатюк
«Біла книга кохання»
Гонорарів мені вистачає
На газету і презерватив
Наталія Поклад
Кн.»Всупереч»
Дерево за спільника я маю.
З ним здійснити мрію власний план –
Неймовірних пестощів чекаю,
Надягнувши «презик» на каштан.
Бо він в гарні записавсь поети,
Показавши враз мені «свічу».
Я за це на заздрість всім газетам
Гонорар йому сама плачу!
К О Т О В А С І Я
Але прийшла патлата темнота.
Дитячі сни мені ще раз присняться.
Ті зорі в добрім погляді кота –
Мов іскорки вина мого причастя.
(с.206)
Усміхнена патлата темнота.
Дитячі сни мені іще раз сняться.
А зорі в сірім погляді кота –
Мов іскорки вина мого причастя.
(с.231)
Ігор Павлюк
Із книги «Танці Мамая»
Читав рукопис, пестячи кота,
А він чомусь ураз мене подряпав.
Розгнівавсь я. І миттю перестав
Свої вірші йому давати в лапи.
Помстивсь чотирилапенко за це,
Кидаючи на зорі хитрі зори
І так нежданно з м’явкання винцем
В мої рядки полилися повтори.
Докотовасивсь! Все! Спішу назад
«Портвейну» куплю й за великі гроші!
…Хоча хвостатий не прощає зрад,
Та замуркочу я, і … перепрошу.
Б Л А Г А Н Н Я
Клен стояв, як марсіанський лев
Неоніла Диб’як
«Література Україна»,2019, 28 вересня
Мерщій зладную поетичну фразу,
Щоб ліс дозволив шлятись між дерев
Та ляк бере. Адже мою оазу
Оберіга страшнючий з Марса лев
Омана зору? Цю мороку маю
За те, що приверзлись космічні сни.
Пробач, мій лісе! Я тебе благаю!
І ти мене, мій клене, не кляни!