Важливість музичного мистецтва у міжкультурній комунікації підкріплюється його здатністю відображати і передавати емоційні та культурні значення, що дозволяє людям з різних культур знаходити спільну мову і знижувати культурні напруження
Ван Ся. Музичне мистецтво як засіб міжкультурної комунікації.
Educational scientific space. Issue 6 (1 – 2024). Volume 2.
https://ess.npu.edu.ua/index.php/ess/article/view/108/124
Фольклористи підрахували, що досі було записано понад півмільйона українських народних пісень. З них опубліковано лише неповних десять відсотків, найбільше у п’ятдесятитомнику «Українська народна творчість» та десятитомному корпусі «Українські народні мелодії», який охоплює 11 447 записів.
У рамках наукової дисципліни «Міжкультурна комунікація», придуманої свого часу американськими політологами як підручник для шпигунів, аналіз змісту популярних у конкретному етносі пісень, на мою думку, має велике значення для ідентифікації національного менталітету. Якщо у носія етнічної свідомості не викликає спротиву спосіб поведінки героя пісні, якщо він готовий ототожнювати себе з персонажами цих сюжетів, то це дає підстави для людини іншої культури робити щодо адресата певні висновки.
Хоча у монографії професора Олега Лещака «Etniczny obraz świata Polaków» мені не вдалося знайти окремого розділу, присвяченого саме цьому роду фольклорної творчості, візьму на себе сміливість стверджувати, що, поряд з казками, приказками, прислів’ями народна пісня є не менш важливим елементом формування національної свідомості.
У цьому повідомленні мова буде йти про найбільш поширені, на мою особисту думку, українські пісні, які були відомі до набуття Україною державної незалежності, тобто – до 1991 року. Сюди входять як суто фольклорні пісні, так і пісні літературного походження, у яких відомі автори як слів, так і музики.
Музичний компонент я взагалі не беру під увагу, оскільки не знаю критеріїв його аналізу. Мені може музика подобатися, а вона виявиться бульварним кітчем, і нема на то ніякої ради. Хоча саме мелодія відіграє первісну роль у рецепції музичного твору, адже часто ми полюбляємо пісні іншими мовами, текст яких нам взагалі незрозумілий.
Не кажучи вже про взагалі музику інструментальну, без слів.
Ми будемо говорити про пісні виключно українські. Але я чітко усвідомлюю, що для людини ХХ століття «музична ментальність» не обмежується тільки національною музикою. У її свідомості, хочемо ми цього чи не хочемо, якщо йдеться про українців, поряд з українською піснею, наприклад, «Взяв би я бандуру» живе також і російська народна «Ой мороз, мороз», радянська популярна «Широка страна моя родная», бардівська лірична «Милая моя, солнышко лесное», англійська «Yesterday» і польська «Kolorowe jarmarki». І навряд чи комусь вдасться роз’єднати ці феномени.
Вибір пісень є чисто суб’єктивним, він спирається на власному 27-річному досвіді проживання у радянській Україні (від 1964 до 1991), пояснити його не можу нічим, окрім емоційного відчуття.
Безумовно, частина текстів тих пісень несе на собі відбиток радянської доби, історичних обставин, у яких вони виникали, але робити вигляд, що цього періоду у житті взагалі не було, що письменники, композитори, актори і співаки не існували – є безглуздим, це буде запереченням історичної істини.
Я обрав 33 пісні, бо мені це число видається сакральним. Крім того, незалежній Україні зараз 33 роки. Вік Ісуса Христа. Час на Голгофу.
Повідомлення матиме характер майже виключно пізнавальний і розважальний, для того, щоби робити якість історично-соціологічні висновки про «образ світу» українців через призму пісень, які вони співають, мені бракує нахабства.
У ролі епіграфу до нашого концерту можу запропонувати широко відому у вузьких колах народну партизанську пісню, яка насправді є стилізацією такої, майже пародією на народну пісню. Але цінність цього епіграфу полягає у тому, що травестійна форма не перекриває, а навпаки – поширює основний, базовий зміст. Отже – пісня «Фігурка». Виконує популярний у Галичині та на Землі Свєнтокшиській шоумен.
https://www.facebook.com/aleksandr.glotov.71/videos/8790814447670125
І. У пошуках вибору послідовності презентації пісень згадав, що найбільш популярним словом, з якого починається українська народна пісня, є слово «Ой!». Тому – народна пісня, у якій йдеться про одвічну драму кохання, без якої не існує світової літератури взагалі: козак від’їжджає, дівчина сумує. «Ой чий то кінь стоїть».
ІІ. Конфлікт почуттів, який виростає з конфлікту обставин – також вічна в літературі тема. І їй присвячена ще одна народна пісня – «Била мене мати». А била мати недаремно, бо хлопець, через якого дівчина дістала на горіхи – рекрут, тобто наступний раз побачити його дівчина має шанс аж через 25 років.
ІІІ. Продовжуючи тему кохання (а про це – переважна більшість пісень, і нема на то ніякої ради), звернемося до пісні, у якій йдеться про кохання, що завершилося щасливо, хлопець і дівчина одружуються. Та чомусь сумує молода, прощаючись зі своїм дівоцтвом. І символіка пісні – дуже напружена, а навіть містична. Тому що – «Горіла сосна». У інших слов’янських піснях на цю тему (хорватських, чеських, польських) горить інше дерево – липа.
IV. Але у діапазоні між полюсами неможливості кохання як такого і щасливого шлюбу – величезний перелік різноманітних ситуацій, які відбуваються на мальовничому українському тлі. І це тло, завдяки обсягу території, не менш різноманітне. Наприклад, у пісні «Марічка» Михайла Ткача та Степана Сабадаша, яка стала неофіційним гімном міста Чернівці, а щодня опівдні трубач на міській ратуші грає мелодію цієї пісні, йдеться про те, що кохання героя настільки палке, що рве йому груди, але він не втрачає надії. Виконання Михайла Хоми є неперевершеним
V. Гори, річки, полонини – карпатський колорит українських пісень є досить частим гостем. І драматичне кохання, яке переростає у любовний трикутник, не є чимось винятковим ані у фольклорі, ані в літературі. Та кожного разу, коли це відбувається, так, як, наприклад, у пісні «Гуцулка Ксеня» Ярослава Барнича, серце героїв тріпотить, а разом з ним – і серця слухачів.
VI. Колоритності та ексклюзивності пісням про справжнє кохання додають колоритні та ексклюзивні феномени української природи, такі, як у пісні Любомира Якима «Смерека».
VII. Або ж така гарна, якої більше ніде в світі нема «Черемшина», як у пісні Миколи Юрійчука та Василя Михайлюка. Особливо коли це заспівано голосом Квітки Цісик
VIII. Україна – це не тільки круті гори і розлогі полонини, це й широкі степи та глибокі яри, де котяться клуби туману. І у народній пісні про кохання «Туман яром» цей аспект українського пейзажу яскраво виражений
IX. Справжній зміст пісні Михайла Петренка «Взяв би я бандуру» роками маскували, намагаючись приховати істинний сенс драми, яка спіткала героя. Він взяв у руки український музичний інструмент не тому, що бандура така екзотична, а тому, що вона допомагає йому не журитися за дівчиною, яка опинилася у Криму, але не у Криму курортному, а татарському.
X. Не менш тужливим є плач дівчини за коханим, що поїхав, але не відомо – куди і не відомо – навіщо. І хоча весна і «Цвіте терен», та смутно на душі.
XI. А у пісні Юрія Рибчинського та Ігоря Поклада «Чарівна скрипка» дива може й не статися. Навіть якщо це диво кохання
XII. Драма нерозділеного кохання – одна з домінант світової поезії, і українська пісня не є винятком. Як у одній з найбільш популярних народних пісень – «Несе Галя воду».
XIII. Є такий постійний символ кохання – місяць на небі, до якого як до порадника звертаються усі закохані в світі. Українські теж. Народна пісня «Місяць на небі».
XIV. Або ж як у пісні Михайла Старицького і Миколи Лисенка «Ніч яка місячна»
XV. Класики української літератури та музики активно долучилися до створення скарбниці мудрості про різні аспекти кохання. Як це прозвучало у пісні на вірш Івана Франка з музикою Анатолія Кос-Анатольського «Ой ти дівчино з горіха зерня».
XVI. Українська пісня – це не тільки монолог, не тільки гаряча сповідь про кохання, це може бути й діалог, у якому, як у пісні «Чом ти не прийшов», сторони прагнуть знайти один до одного дорогу.
XVII. Перешкоди можуть бути різними, у тому числі – чисто фізичними, але справжнє кохання, як це у пісні Володимира Івасюка «Я піду в далекі гори», подолає всі перепони
XVIII. Пісні Володимира Івасюка, композитора і поета, це взагалі окрема тема української культури, це цілий пласт у свідомості, це вибух менталітету, на якому й тримається нинішня Україна. А почалося все з невинної пісні про кохання, де, здавалося б, навіть особливих відкриттів ані у музиці, ані у поетиці не було. Але це був ШОК. Шок «Червоної рути».
XIX. Продовжуючи лінію Івасюка, не можна не згадати ще одну легендарну його пісню. Пісню про пісню, яка стає посередником для закоханих, помічником у великому мистецтві кохання – «Пісня буде поміж нас».
XX. Коханню як сфері спрямованих на конкретних осіб почуттів як правило передує певна гра, забава, флірт, який в українському середовищу відбувався за певних правил. І ці норми описані у різних народних піснях. Наприклад, одна з найбільш популярних – «Ти ж мене підманула».
XXI. Такою ж забавою звучить прелюдія до кохання у пісні «Ой на горі два дубки».
XXII. Пісня «Ой у вишневому садочку» є настільки рельєфною, що віддавна служить базою для різноманітних пародій. Бо вона відбиває реалії повсякденного життя і продовжує десятиліттями бути актуальною
XXIII. Народна українська пісня «Розпрягайте, хлопці, коней» за радянських часів набула статусу міжнаціонального, вона звучала просто як символ «українськості» у будь-якому середовищу, продовжуючи бути піснею про залицяння, про флірт, про любовну забаву
XXIV. Це тільки у казках сюжет завершується весіллям, після чого герої жили довго і щасливо, а померли в один день. В реальному житті крім палких і навіть взаємних почуттів є ще й необхідність влаштовувати побут. А там, як про це йдеться у пісні «Ой, дівчино, шумить гай», не все так просто
XXV. Крім, звісно, головного у житті – кохання, українська пісня звертає увагу також і на не менш складні, не менш драматичні питання, ставлячи часом важкі акценти, як наприклад, у пісні Михайла Петренка і Людмили Александрової «Дивлюсь я на небо»
XXVI. Відомий український радянський поет Дмитро Павличко з не менш відомим українським радянським композитором Олександром Білашем, нудьгуючи на якихось чергових радянських зборах, написали пісню, яка стала класикою української культури, увійшла до шкільних підручників і таке інше. Будь-який поет мріє про те, щоби бодай один його вірш став народною піснею. Павличкові пощастило. «Два кольори» стали такою піснею
XXVII. Аксіологічні орієнтири української пісні, з одного боку, мають загальнолюдські акценти, наприклад, любов до матері, у пісні Андрія Малишка і Платона Майбороди «Пісня про рушник».
XXVIII. Не менш популярною стала пісня Анатолія Горчинського на вірш Миколи Луківа «Росте черешня в мами на городі», теж про синівський пієтет та любов до рідної землі
XXIX. Таким же символом материнської праці на землі, вічних хліборобських цінностей є пісня Миколи Сингаївського і Володимира Вирменича «Чорнобривці».
XXX. Не можу сказати, що повсякденними, але добре відомими є пісні про трагедію війни, про людські втрати, про тугу матері за загиблим сином, тим більше, що цей сенс стає на жаль все більш актуальним. Знайшла друге дихання пісня Миколи Негоди і Анатолія Пашкевича «Степом, степом».
XXXI. Цікавим моментом є те, що ідея козацьких цінностей як абсолютних, про що йдеться навіть в українському гімні, час від часу акцентується і в народних піснях. Наприклад, «Ой на горі та женці жнуть».
XXXII. Окремою темою є пісні про Київ. Столиця у пісні Дмитра Луценка та Ігоря Шамо «Як тебе не любити, Києве мій!», офіційному гімні Києва, написаній на замовлення з нагоди нагородження міста орденом Леніна, виглядає, звісно, ідилічно і патріотично, але мелодійно і привабливо
XXXIII. Оспівуванням Києва є також пісня Андрія Малишка і Платона Майбороди «Київський вальс»