Рецензія, яку ми подаємо, належить відомому письменнику та науковцю Ярославу Поліщуку, про якого можна говорити довго і плідно. Та й сам він на таке спроможний.
Привід рецензії – публікація перекладу драми Юліуша Словацького на українську. Переклад здійснив, уперше в історії української літератури, відомий поет і перекладач Віктор Мельник.
Міркування Ярослава Поліщука з приводу перекладу, до якого він долучився як науковий консультант, можна також і послухати: https://www.youtube.com/watch?v=IlDV39nKLAI.
Наприкінці тексту ми подаємо більш розгорнуту інформацію про автора рецензії. Це все ж член редколегії нашого часопису.
Другий пророк
Творчість Юліуша Словацького належить до золотого фонду польської класичної літератури. Поет був геніальним візіонером, одним із романтичних пророків, які в тяжку добу бездержавності нації зуміли мобілізувати її до боротьби, до збереження власної ідентичності в непрості часи упадку, поневолення й деморалізації. Як водиться, його доля виявилася трагічною: не зумівши за життя розкрити великий творчий потенціал, який був дарований Богом, Словацький помер передчасно, до того ж, в еміграції, хоч як мріяв про повернення до рідного краю. Зате повернулося його полум’яне, пристрасне слова – і воно надихало цілі покоління до волі і просвіти.
Формально творча постать Юліуша Словацького вписана в тріаду найбільших творців епохи романтизму й національних будителів Польщі. Він шанований як один із трьох пророків („trzech wieszczów”) національно-культурного відродження. Символічний образ трьох пророків з’явився ще в 60-х роках ХІХ століття, тобто небавом по смерті Міцкевича й Словацького. Варто зазначити, що їхній культ мав велике значення для зміцнення польського духу, для утривалення національно-визвольної традиції в ХІХ–ХХ ст. Адже то були часи упадку, коли література волею-неволею брала на себе обов’язок промовляти за цілий народ, бути його сумлінням і дороговказом. Адам Міцкевич, перебуваючи в еміграції, апелював до свідомості сучасників, твердячи:
«Польща вже давно не має своєї національної трибуни, від минулого століття не має трибуни, де народ міг би виражати свої почуття та прагнення, немає навіть наукових кафедр. Польську мову вигнано навіть зі шкіл, не має вона й національного театру. Виявляється лише за допомогою літератури; живе слово тобто те, що в народі є найглибшою та найсильнішою стихією, те, що є змістом самого життя, побутового й історичного, саме воно ще живить польську літературу» (Mickiewicz A. Prelekcje paryskie. Wybór. T. 1. Tłum. Płoszewski. Kraków: Towarzystwo Autorów i Wydawców Prac Naukowych „Universitas”, 1997. S. 91.) [Тут і далі переклад автора статті – Я. П.]
1909 року патріотична громадськість організувала акцію щодо перенесення останків Юліуша Словацького з Парижа до Кракова, де він мав навічно спочити поруч із королями та найвищими достойниками. На жаль, тоді цей акт не вдалося здійснити. Проте вдалося трохи пізніше, у 20-х роках, причому перепоховання Словацького було організоване вже офіційною владою Польської держави. Прикметно, що врочисте слово над труною поета-пророка у Кракові промовляв давній прихильник його поезії (яку вважав однією з найсильніших лектур у своєму житті), маршал Юзеф Пілсудський. Таким чином поляки віддали честь одному з найбільших своїх поетів. І нині його труна знаходиться у крипті Вавельської архікатедри св. Станіслава і Вацлава (поруч з іншими знаменитими поетами – Адамом Міцкевичем, Ципріаном Норвідом), що однозначно засвідчує високу пошану й удячність нащадків.
Попри все сказане, культ Юліуша Словацького значно скромніший від культу Міцкевича. Ще за життя два генії змагалися за вплив на уми сучасників, але це своєрідне змагання триває й досі. Автора «Пана Тадеуша» вважають чільним репрезентатом польської культури: творчість його належить до найцінніших текстів, що вивчаються у школах, їй присвячують наукові праці, з’являються численні переклади, театральні та кіноадаптації тощо. Щодо творів Словацького склалася скромніша традиція: вони меншою мірою присутні в сучасному публічному просторі. І це, мабуть, не зовсім справедливо. Тому-то кожен крок, спрямований на популяризацію цього видатного діяча минулого, є важливим.
Видання, яке щойно з’явилося друком в Україні, є черговим таким кроком, причому доволі значним. Ідеться про переклад поетичної драми Юліуша Словацького «Кордіан», що має виняткове значення як у творчій біографії автора, так і в польській інтелектуальній історії, знаменуючи важливий етап пошуків національно-культурної своєрідності у темні бездержавні часи. Відтепер драма «Кордіан» матиме і українського читача. Усе це – завдяки перекладові Віктора Мельника та львівському видавництву «Літопис», яке здійснило видання окремою книгою.
Український контекст
Життєві шляхи Словацького охоплюють широкі прстори Східної і Західної Європи. Так склалися обставини, що у властивій Польщі письменник перебував недовго (у Варшаві, а потім епізодично – в Познані). Він народився й виховувався у Кременці на Волині, пізніше отримав університетську освіту у Вільні (Вільнюсі),. Після 1831 року багато років провів за кодоном, у вимушеному вигнанні. Меморіальних місць, які доступні шанувальникам поета, не так багато. Проте найважливішим і найколоритнішим серед них є Кременецький меморіальний музей поета. Унікальність цього осередку муз важко переоцінити: вистачить згадати, що це єдиний музей Словацького, до того ж він діє поза кордонами Польщі і становить видатний об’єкт для численних туристів. Кременецький музей надзвичайно важливий для польсько-української співпраці сьогодні, а ще він є стратегічною платформою для майбутнього зближення та поєднання наших народів. Не випадково саме у стінах музею в Кременці відбулася одна з перших презентацій нового видання поета-пророка.
Про тісні зв’язки Юліуша Словацького з Україною, з нашою культурою вже чимало написано. (Ґрунтовно ця тема опрацьована у кн.: Нахлік Є. К. Творчість Юліуша Словацького й Україна. Проблеми українсько-польської літературної компаративістики: дослідження, статті. Львів: Б/в, 2010. Популярний виклад основних тез див.: Нахлік Є. Образ і проблемa України у творчості Юліуша Словацького. URL: https://mjsk.te.ua/uk/slovatskij-v-ukrayini/doslidzhennja-statti/98-obraz-i-problema-ukrayini-u-tvorchosti-juliusha-slovatskogo. Також: Поліщук Я. Словацький, Шевченко і європейський дендизм // Київські полоністичні студії. Т. 26. Київ: ДІА, 2015. С. 165-173.)
Поет не тільки народився на волинській землі, а й з найменших років увібрав її культурний «код» -пісні, казки, легенди, оповіді про старовину та героїв. Він був захоплений історичною славою давньої України, оспівував козацтво, яке ранніх віршах було уособленням усіх лицарських чеснот – волелюбності, честі, героїзму, патріотичного пориву. Український колорит у ранніх творах поета настільки органічний, що його постать виходить поза рамці творців «української школи» польської поезії, вона суголосна настроям багатьох тогочасних українських авторів. Наведемо хоча б пасаж з «Української думи» (в оригіналі – Dumka ukraińska):
При діброві, у долині
Білу хату бачить око.
Там Дніпро в шумному плині,
Там береза є висока.
Місяць ллє на хатку світло,
Від якого все поблідло:
То пірне в туман срібляний,
То сховається в хмаринах,
То у вир Дніпразагляну,
Заблищить в його глибинах.
(Словацький Ю. Українська дума / Упор, вст. Ст. В.Звенигородського. Львів: Каменяр, 1993. С. 27, 29.)
Романтичний пейзаж України такий яскравий і характерний, що мимоволі нагадує балади українських співців козацької слави. Можна наводити багаті паралелі творчості польського пророка та наших письменників-романтиків, передусім Тараса Шевченка (Шевченківська енциклопедія: у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. Київ : Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. Т. 5. С. 821-824.). Колись Максим Рильський, порівнюючи твори двох національних пророків, писав:
Можна, звичайно, говорити про спільні фольклорні джерела, що породили ці незвичайно подібні між собою і за настроєм, і за окремими виразами пісні. Але цікаво, що і в Словацького, і в Шевченка ми бачимо вигадливу верифікацію, складну строфіку, зовсім не властиву народним зразкам. Говорити тут про вплив поета на поета, про ремінісценції […] не годиться. Але, можливо, набагато цікавіше, ніж вишукувати впливи і ремінісценції, щасливо знаходити збіги та близькість образів і мотивів великих поетів (Рильський М. Юлиуш Словацкий и украинская поэзия // Рильський М. Зібрання творів: У 20 т. Т. 14. Київ: Наукова думка, 1986. С. 420.)
Творчість Юліуша (чи також Юлія – таку форму вживали перекладачі 1920-х років) Словацького давно викликала інтерес в українських літераторів. Можна назвати цілий шерег видатних імен, причетних до перекладів та осмислення цієї творчості в українському культурному контексті. Не випадає сумніватися, що ім’я поета-пророка міцно вписане в нашу національну традицію. Вистачить нагадати хоча б кілька прізвищ тих, хто цікавився Словацьким та перекладав його твори – від Олени Пчілки й Василя Щурата до Миколи Бажана, Миколи Зерова, Максима Рильського, Бориса Тена та Дмитра Павличка. Такий послужний список зробив би честь будь-якому зарубіжному автору. Перекладалося в різні часи, з різними настановами і, що там гріха таїти, з різною якістю. Однак можемо похвалитися справді гарними, досконалими перекладами Словацького. З’явилися також солідні двомовні видання. Основою для сучасного українського читача Словацького слугуватимуть два солідні видання його творів, здійснені завдяки львівському університетському видавництву «Світ» (2005, 2011) (Словацький Ю. Срібний міф України: Поезії. Поеми. Драми. Львів: Світ, 2005; Словацький Ю. Зібрання творів: У 2 т. / Упор., вст. слово, заг. Ред. Р. Лубківського. Львів: Світ, 2011) та співпраці з видатним поетом і перекладачем Романом Лубківським.
Загадка тексту
Однак в українських тлумаченнях звучали переважно поезії польського барда, рідше – його драматичні твори. Так сталося не тільки через те, що драми складніші для перекладу. Більші тексти Словацького мають свої таємниці, довкола яких досі сперечаються спеціалісти. Варто звернути увагу на таку особливість: багато драм і драматичних поем Юліуша Словацького лишилися не завершеними (з різних причин). Серед них – і «Кордіан», бо про нього тут мова. Читач здивується, коли в фіналі твору натрапить на ремарку автора: «Кінець першої частини». Але другої частини цієї драми немає. Фінал залишився відкритим. Тривалий час серед літературознавців не було згоди щодо того, як розуміти факт незавершеності багатьох творів поета. Так само їхній клопіт полягав у тому, щоб опрацювати чернетки та різні редакції в пошуках оптимального тексту.
Драму «Кордіан» автор також планував завершити. Однак, згідно з припущенням біографів, він надто глибоко переживав тему поразки, через що вагався – чи публікувати другу частину, яка була написана, чи знищити рукопис. Переважила друга рація (Makowski St. „Kordian” Juliusza Słowackiego. Warszawa, 1976. S. 12.). Можемо лише здогадуватися, з якими емоційними пристрастями був пов’язаний задум цієї драми, якщо він дався поетові такими дорогими зусиллями. Однак це не єдиний текст, який Словацький лишив недопрацьованим (Troszyński, M. Słowacki pisze dramat // Przestrzenie Teorii. 2010. Nr 13. S. 13. URL: https://doi.org/10.14746/pt.2010.13.1.). Відтак, закономірно виникає питання: з чим це було пов’язане? Чи йдеться про романтичний порив, чи про недбалість, чи про неувагу до своїх рукописів?
Розгадуючи таємницю «Кордіана», наведемо коментар сучасного дослідника Марека Трощинського. На підставі аналізу багатьох текстів він висновує, що факт незавершеності не є випадковістю, він має своєрідну зумовленість. Неповнота та незавершеність поетичних текстів Юліуша Словацького, твердить літературознавець, пов’язана з тим, що романтичний бард бачив в особі читача уважного й розумного співрозмовника. Таким чином, він вводив свого читача в коло проблем і образів, проте не розкривав усієї суті, сподіваючись на співмислення та співпереживання того, хто читатиме його пристрасну поезію:
«Отже, не думаю, щоб нервовий поспіх чи нездатність до систематичної фіксації та зазначення перехідних фаз була причиною постання кільканадцяти драм-фрагментів. Словацький ставив свого читача перед загадкою та відсилав до трансцендентного сенсу; з уламків, ізотопів чи фракталів дозволяв відчути цілість – але не доткнутися до неї. Так само, як в алюзійній поемі, втягав уяву та розум читача в гру – гру про сенс – про все. Значення є парадоксальною з’вязкою сенсів, а їхня межа – в нескінченності. Звідси весь час незавершена дія, напруга і сподівання. Тривай, мите». (Там само. S. 28.)
Тепер маємо одну з найважливіших драм Словацького в перекладі українською. Передісторія і спонука до виконання цього творчо-видавничого проєкту – Національне читання з вересня 2024 року, в основі якого була саме ця драма. Це гарна традиція останніх років, коли на найвищому державному рівні в Польщі визначають видатний літературний твір, який публічно читають цілою країною (у школах, вишах, бібліотеках; також ініціативу підтримують тепер в Україні). До цієї урочистої події було приурочено й український переклад драми. Над ним узявся працювати відомий поет і перекладач із Вінниці Віктор Мельник. Долучився до реалізації цієї чудової ідеї й автор сих рядків, консультуючи перекладача щодо окремих місць оригінального тексту, які викликали сумніви.
Читач «Кордіана» буде мати порядну лектуру. Переклад адекватно відображає як дух, так і букву оригіналу. Труднощі, які довелося подолати перекладачеві, залишаться секретами його робочої «кухні». Скажу тільки, що цих труднощів було чимало. Адже довелося впоратися із завданнями кількох рівнів. Непросто було увійти в атмосферу історичної епохи, яку відображає автор: а це не тільки події та персонажі, а й окремі деталі чи назви, які на сьогодні вже мало кому відомі. Крім того, виникли перешкоди на рівні мови, тому що образна й своєрідна мова Словацького багато в чому відмінна від сучасної нормативної польщизни. А ще були перепони з відтворенням версифікації поета-романтика, адже вона також оригінальна, часто варіюється – за законами музичного твору, в якому чергуються ритми та настрої. Усе це ускладнювало роботу над текстом, який за об’ємом не є великим і з поверхового погляду неважким. Щодо пояснення історичних реалій гадаю, що нинішнє видання не вповні враховує запити українського читача. Варто було би більш детально їх висвітлити, принаймні додати трохи приміток, де були пояснені певні обставини та подробиці, важливі для розуміння змісту драми.
Постать Кордіана
«Кордіан» – твір складний і навіть суперечливий. Переважно його розуміють на рівні основної теми, яка пов’язана з поразкою Листопадового повстання (1830–1831 рр.). та сповненими драматизму й туги рефлексіями поета над цим фактом польської історії, який, зрештою, для нього був цілком живою дійсністю, частиною власної творчої біографії. Спроба повстати проти царської Росії та відновити втрачену польську державу була відчайдушним актом патріотів, а невдача на тривалий час пригасила їхній ентузіазм та увігнала у стан туги, розчарування, депресії. Юліуш Словацький був серед активних прибічників повстанців, тому йому довелося емігрувати, щоб уникнути репресій з боку царського режиму. Навесні 1831 року поет залишає Варшаву, вирушає за кордон, де довелося йому провести решту життя. Незважаючи на гарячі мрії про повернення та постійну ностальгію, бардові не вдалося побачити вже ні Кременця, ні Вільна, на Варшави. Аж по смерті він повернувся до Вітчизни, якій віддав весь жар серця.
Драма у віршах «Кордіан» (1834) була створена в гнітючі для польського руху роки. Вона з’явилася з-під пера романтика вже в роки поневіряння чужиною: гіркоту цих років, тягар докучливих роздумів поет цілком виразно передав у цьому творі. Варто підкреслити подвійну природу туги автора. Із невдалим повстанням були втрачені не тільки великі надії національної еліти, причому втрачені надовго: нагадаємо, що відновити польську державу чи, точніше сказати, створити її заново вдалося лишень після революційної хвилі 1917 року. Із невдачею Листопадового зриву безпосередньо пов’язана і внутрішня драма автора, творча кар’єра якого зламалася на самому злеті. Утім, і перше, і друге, тобто особисте і загальне він переживав у нерозривному зв’язку.
У цьому полягає феноменальність романтичного світогляду: поет гостро відчував відповідальність не тільки за себе та свої дії, а за цілий народ, розділяв його радість і горе, вболівав над його помилками й невдачами. Творчість Юліуша Словацького – переконливий приклад саме такої настанови, і драма «Кордіан» у цьому контексті характерна як зразок патріотичної заанґажованості. Автор утілював архетипні ознаки своєї спільноти, речником якої він себе відчував. Його сучасник – літератор, критик і активний діяч польського національного відродження Едвард Дембовський так писав про істоту романтичного поета та його взаємини з народом, що нагадували стосунки матері й дитини:
«Поет – це дороговказ суспільства: у хвилини натхнення, в своєму яснобаченні серця він побачив красу, правду, чесноту, схилився перед нею та віддав їй належну честь, побачив дорогу, що веде до щастя […]. Поет – це людина, що так приросла до свого суспільства, як мати до дитини […], живе його життя, радіє його радощами, переймається його стражданнями. […] Він у хвилі видавання у світ своїх духовних дітей страждає і шаліє з болю, доки дитя-думка вийде з його серця та зблисне світові спасінням». (Dembowski E. Kilka słów o pojęciu poezji // Idee programowe romantyków polskich. Antologia / Red. A. Kowalczykowa. Wrocław – Warszawa – Kraków: Ossolineum, 2000. S. 383–384.)
Саме таку сутність натхнення, експресії та романтичного пориву засвідчує драма «Кордіан».
Вона дуже точно відображає настрої та рефлексії того бурхливого часу, коли була написана. Поетові вдалося виразити ці настрої глибоко й оригінально, через що твір став непересічним набутком польської літератури.
Однак роздуми про сучасне – на поверхні. Уважний читач твору осягне тут масштаб інтертекстуальних віднесень – від Святого Письма до Шекспіра (прикметно, що Кордіан в одному з епізодів зображений за читанням «Короля Ліра» – звісно, не випадкова асоціація, бо трагедія літературного персонажа проектується на переживання юнака), Вольтера та Байрона. А ще завважимо гостру атмосферу дискусій довкола актуальних на той час проблем польського буття, яку Словацький веде з іншими романтиками – від Юліана Нємцевича до Адама Міцкевича (з цим останнім мав найгостріші дебати, що тривали роками).
Сила слова і чину
Після 1831 року провідні поети романтичної епохи – Адам Міцкевич, Юліуш Словацький, Богдан Залеський та інші – стали вимушеними емігрантами. Їм довелося не раз згадувати минуле, а також напружено дошукуватися причин поразки юнацьких мрій та сподівань. Кожен робив це на свій спосіб. Словацький мав власний погляд на творчість у період морального упадку, що блискуче відображено у пролозі до драми «Кордіан», де наводиться три позиції мистця щодо патріотичного чину. Поезія, твердить автор, може або потішати в смутку та скорботі, або абстрагуватися від поразки та оспівувати красу природи й земну екзотику, або ж закликати до мобілізації та боротьби, не тратячи при цьому духу спротиву й напористості. Звісно, автор прихильний до цієї третьої позиції, яку він, власне, відстоює самим фактом написання «Кордіана»:
З воскреслих рицарів зірву убрання згниле,
Усіх обвію неба польського блакитом,
Всім душі освічу промінням, чистим світлом
Народжених надій – аж поки пройдуть перед вами,
Зустрінуті усмішками, проведені сльозами.
(Словацький Ю. Кордіан / З польської переклав Віктор Мельник. Львів: Літопис, 2024. С. 19.)
Що міг протиставити поет настроям зневіри та упадку, які охопили вчорашніх повстанців, а тепер вигнанців, що ностальгійно згадували про свою Батьківщину на чужині? Очевидно, силу духу. Саме так він учинив, виводячи на перший план юного героя – п’ятнадцятилітнього палкого юнака з ім’ям Кордіан (символіка античного імені також вказує на його духовну силу й незламність). Цей герой у постійному пошуку. Не можна сказати, що він не піддається настроям туги й розчарування; звичайно, переживає й такі стани. Проте перемагає все-таки рішучість і духовна сила. Герой стає втіленням романтичного самозречення. Його духовний порив – це органічне поєднання думки й почуття, розуму й серця, а ще – мрія про відродження Вітчизни, про її вільне майбутнє, заради якого варто пожертвувати навіть власним життям.
…Прекрасний бачу монумент – хоч не горить ліхтар,
Та на чолі вінок, прикрашений зірками.
В блакитнім небі тіла мого жар
На сонці заблищить, як мармур чи як лід…
Затим піду в холодний світ
Легенд прекрасним духом; можу поклястися:
В очах і на чолі зірок десятки тисяч,
Приваба монумента – почуття людей поширять,
Він надихнути зможе,
В серця поверне думка віру,
Як чудо Боже…
(Словацький Ю. Кордіан. С. 58.)
Є у драмі такий знаковий епізод, який сьогодні варто нагадати, бо він видається вдалою аналогією до сучасних проблем. Персонажі сперечаються про те, чи можливо здійснити замах на російського царя, щоб тим самим запалити повстання та відродити Польщу. Але на перешкоді стає те, що цар приїде до Варшави з особливою метою – його мають коронувати на короля Польщі. Якщо так, то вбити короля – це страшний гріх, бо це означає вбити намісника Бога й очільника народу, тобто знову зруйнувати монаршу традицію, якою давніше пишалася ця країна. Урешті, повстанці розходяться в думках. А це стає одним із тривожних сигналів ще перед їхнім збройним виступом, провіщаючи майбутній провал. Отже, поет ставить непросту дилему: чи можна позбутися влади загарбника легальними й чесними методами? Чи варто вдаватися до радикальних засобів? Чи можливий у цьому випадку терор з боку уярмлених, що стане відповіддю на утиски чужої влади? На тлі інших, що вагаються чи відмовляються від намірів, Кордіан лишається непохитним – і стає месником за кривди свого народу. Коли ж йому доводиться ставати до страти, із готовністю приймає таку долю:
Бо там перед людьми, бодай посаджений на палю,
Страждання приховаю, болі подолаю;
Я гордий! Тільки тут для сліз немає стриму…
Якби я знав, що вже без повороту
З землею попрощаюсь, – перед хвилею відльоту
На світ дивився б іншими очима.
Допитливіше! Довше! Може, й зі сльозами…
Бо там у парку між квітками
Повинна бути гарна квітка… Я ж її не знаю!..
Можливо, звук якийсь новий народжено струною…
А я не чув його… Бо щось не те зі мною!
Людей не хочу знати, хай мене стрічає
Земля – людей пестунка! Земле світла,
Пестункою дбайливою була ти і для мене?
(Там само. С. 129-130.)
Сьогодні, коли від часу створення «Кордіана» нас відділяє майже два століття, значення ціього твору осмислюємо з новою силою. Адже, як і в часи Словацького, брутальний російський загарбник загрожує самому існуванню іншого народу – цього разу ареною страшного зудару сил добра і зла стала Україна, наша благодатна земля, яку так любив автор «Кордіана». І ті моральні заповіді, які закладені в цьому тексті, прочитуємо як цілком сучасні, вони відображають силу протистояння, відважний спротив щодо окупантів, які прийшли не тільки забрати чужу землю, а й відібрати мову, культуру, вбити саме право на існування людини і спільноти. У цьому твір Юліуша Словацького є і залишиться нам близьким. Він промовляє своїм неповторним пафосом, оскільки поєднує загальнолюдські істини з палким патріотизмом.
Література:
Dembowski E. Kilka słów o pojęciu poezji // Idee programowe romantyków polskich. Antologia / Red. A. Kowalczykowa. Wrocław – Warszawa – Kraków: Ossolineum, 2000.
Makowski St. „Kordian” Juliusza Słowackiego, Warszawa, 1976.
Mickiewicz A. Prelekcje paryskie. Wybór. T. 1. Tłum. Płoszewski. Kraków: Towarzystwo Autorów i Wydawców Prac Naukowych „Universitas”, 1997.
Troszyński, M. Słowacki pisze dramat // Przestrzenie Teorii. 2010. Nr 13. S. 11–28. S. 13. URL: https://doi.org/10.14746/pt.2010.13.1.
Нахлік Є. К. Творчість Юліуша Словацького й Україна. Проблеми українсько-польської літературної компаративістики: дослідження, статті. Львів: Б/в, 2010.
Нахлік Є. Образ і проблемa України у творчості Юліуша Словацького. URL: https://mjsk.te.ua/uk/slovatskij-v-ukrayini/doslidzhennja-statti/98-obraz-i-problema-ukrayini-u-tvorchosti-juliusha-slovatskogo.
Поліщук Я. Словацький, Шевченко і європейський дендизм // Київські полоністичні студії. Т. 26. Київ: ДІА, 2015. С. 165-173
Рильський М. Юлиуш Словацкий и украинская поэзия // Рильський М. Зібрання творів: У 20 т. Т. 14. Київ: Наукова думка, 1986. С. 417–420.
Словацький Ю. Зібрання творів: У 2 т. / Упор., вст. слово, заг. Ред. Р. Лубківськоого. Львів: Світ, 2011.
Словацький Ю. Кордіан / З польської переклав Віктор Мельник. Львів: Літопис, 2024. 148 с.
Словацький Ю. Срібний міф України: Поезії. Поеми. Драми. Львів: Світ, 2005.
Словацький Ю. Українська дума / Упор, вст. ст. В.Звенигородського. Львів: Каменяр, 1993. 127 с.
Шевченківська енциклопедія: у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. Київ : Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. Т. 5.
ПРО АВТОРА:
Ярослав Поліщук (Поліщук Ярослав Олексійович) – доктор філологічних наук, професор, керівник кафедри україністики Університету імені Адама Міцкевича в Познані. Наукові зацікавлення стосуються широкого кола проблем сучасної гуманітаристики, головно – літературознавства. Визнаний спеціаліст у галузі історії української літератури ХІХ–ХХІ ст., теорії літератури, порівняльного літературознаства та культурології. Автор численних наукових праць, зокрема монографій Міфологічний горизонт українського модернізму (Івано-Франківськ, 1998, 2002), Література як геокультурний проект (Київ, 2008), Пейзажі людини (Харків, 2013), Реактивність літератури (Київ, 2016), Гібридна топографія (Чернівці, 2018), Фронтирна ідентичність (Київ, 2019), Пошуки Східної Європи (Чернівці, 2020), Краса у дзеркалах буття. Постать Михайла Коцюбинського в українській культурі (Poznań, 2021) etc. Науковий редактор міжнародного журналу „Studia Ukrainica Posnanienisia”. Член Комісії історії славістики Міжнародного комітету славістів, член Міжнародної асоціації україністів (МАУ), Наукового товариства ім. Тараса Шевченка. В каденціях 2019–2023 та 2023–2027 член Славістичної комісії при Познанському відділенні Польської Академії наук. Лауреат міжнародних та всеукраїнських премій.