Редакція українсько-польського альманаху, працюючи над різними такими фронтирними темами, неминуче натрапила на певне культурне явище, яке спершу виникло у польському фільмі 1939 року, стало вкрай популярним, а навіть – культовим у польському середовищу – пісню «Tylko we Lwowi». Аж згодом, вже в українському Львові, ця пісня зазвучала мовою українською. А виконувати її став славетний уродженець Кременця, нині – знаменитий американець, перекладач, музикант Віктор Морозов. На прохання редакції він подав своє есе, де й розповів про цю пісню, як він її чує і бачить.

Ну, й де ж могла народитися ця чи не найвідоміша батярська пісня, як не у Львові? Та й узагалі, де міг би зʼявитися цей унікальний взірець міської чи радше передміської субкультури з його незрівняним гумором та сповненими іронії й сарказму піснями, як не в місті, що стало своєрідним плавильним котлом розмаїтих культур, звичаїв та міфів. Та й сам феномен батярства давно вже перетворився на міф, у якому майже неможливо відділити зерно від полови, а правду від вигадки. Навіть щодо самого терміну «батяр» точаться суперечки – дехто доводить, що це слово має сербське походження, а дехто – що мадярське. Багато цікавого на цю тему можна довідатися, прочитавши дослідження Володимира Окаринського [1], Ольги Харчишин [2], Юрія Винничука [3], Ігоря Чорновола [4], Уршулі Якубовської [5] та інших. Здебільшого вважається, що «батяр» походить від угорського «betyár» – розбишака, пройдисвіт. Наприкінці XVIII сторіччя у Львові було чимало поліцаїв угорського походження, які нерідко намагалися зупиняти злодюжок або хуліганів криками: «Стій, бетяр!» Згодом це слово трансформувалося у Львові в «батяр».

Важко сказати, наскільки міфи про «шляхетних» батярів відповідали дійсності, але безсумнівно, що батярами було створено чимало зразків унікального вуличного фольклору. Визначною рисою цього фольклору було те, що він творився на основі так званого львівського балака або ґвари (суміші галицького діалекту, польської, німецької та єврейської мов). Врешті-решт завдяки цим розбишацьким пісням і гєцам (пустощам, жартам), десь у 30-х роках минулого століття  в середовищі львівської інтеліґенції почав формуватися дещо ідеалізований образ веселого й дотепного батяра. Величезною мірою до створення цього образа прислужилася надзвичайно популярна в ті роки радіо-програма «На веселій львівській хвилі» завдяки комічним діалогам, які писав Віктор Будзинський для «батярів» Щепця і Тонька (Казімєжа Вайди і Генрика Фоґельфанґера). Згодом, десь у другій половині 1930-х почали виходити на екрани фільми з участю Щепця і Тонька. Ось у одному з таких фільмів «Волоцюги» (1938) і прозвучала вперше пісня «Tylko we Lwowie», хоч у самому фільмі вона мала назву «Lwów jest jeden na świecie».

Відтоді ця пісня стала настільки популярною, що вважається мало не батярським гімном, створеним самими батярами, хоч насправді це авторська пісня, написана спеціально для фільму «Волоцюги» польськими євреями Генриком Варсом (музика) і Емануелем Шлехтером (слова). Цікаво, що коли до Львова прийшли й окупували його «визволителі», під орудою Генрика Варса утворився оркестр теа-джаз, де «Тільку ві Львові» співали вже російською мовою, а в 1941 році навіть записали цей варіант пісні на грамплатівку, де соліст оркестру Евгеніуш Бодо співав її під назвою «Прощальная песенка львовского джаза» [6]. Тому я припускаю, що якби Генрик Варс дожив до проголошення незалежності України, ця його знаменита пісня відразу зазвучала б українською, а так цю роботу довелося здійснити вже дещо пізніше чудовому львівському поету-пісняру Богдану Стельмаху, завдяки якому я разом із «Батяр-бендом Галичина» записав 2002 року вже українізований «львівськоґварний» варіант пісні на першому нашому альбомі батярських пісень, який ми так і назвали – «Тільку ві Львові».

Так сталося, що перша презентація цього альбома відбулася 12 листопада 2002 року в Празі, в рамках мультикультурного кабаре «Зустріч культур» [7], в якому, крім нас, брали участь чеські, словацькі, польські та мадярські виконавці, причому Польщу представляв варшавський авторський театр відомого актора й педагога Станіслава Ґурки «Pod Górkę», який також, як і ми, виконував львівські батярські пісні. Чи не найяскравішою кульмінацією цього мультикультурного кабаре стало наше спільне виконання власне цієї славетної пісні «Тільку ві Львові» на двох мовах – польській та українській.

На завершення хотів би лише додати таку дивну річ – багато виконавців, які люблять старі батярські пісні, намагалися не тільки відтворювати давні, міжвоєнні батярувки, але й творити нові, але чомусь нікому це не вдавалося – ні у Варшаві, ні в Кракові, ні в Тернополі, ні в Коломиї – хоч у всіх цих містах існували колись зародки батярської субкультури. А от у Львові ми з «Батяр-бендом Галичина» записали ще два альбома нових, необатярських пісень, музику до яких я поклав на тексти Юрка Винничука, а найбільше – на слова Андрія Панчишина. Це альбоми «Серце батяра» (2010) і «Батярский блюз»  (2013). І ось ці нові батярувки напрочуд природно зазвучали в львівському середовищі, настільки, що дехто переконаний, ніби деякі з них народилися ще в міжвоєнні часи минулого століття. Це тільки вкотре переконує мене, що справжні, автентичні батярські пісні можуть природно існувати й народжуватися Тільку ві Львові… але з невеличкою допомогою уродженців славного Кременця!🙂 

[1] Окаринський, Володимир. «Батяр» від А до Я (антек – махабунда – яндрус). «Предки» та льокальні різновиди субкультури (до 1939). Україна модерна – міжнародний інтелектуальний часопис. 26.06.20217.  https://uamoderna.com/md/okarynsky-batyary/

[2] Харчишин, Ольга. Батяри українського Львова. Поступ, 2011, № 32 (690), 24-25 лютого.

[3] Винничук, Юрій. Субкультура львівських батярів. (Записала Лілія Кузік). ZAXID.NET, 2010, 11 грудня https://zaxid.net/subkultura_lvivskih_batyariv_n1117312

[4] Чорновол, Ігор. Славні львівські батяри. Поступ, 2001, 11-17 січня, №6(664)

[5] Jakubowska, Urszula. Mit lwowskiego batiara. Warszawa: Instytut Badań Literackich, 1998, 353 s.

[6] Прощальная песенка львовского джаза