Ноги знищені кров’ю, тривали у знищенні,
накинув шмаття на плечі, згорбившись до землі.
Повернувся з війни? Не питатиму більше,
потрібний сьогодні з м’язами на кістках,
із невирваним ще язиком, із невирізаним серцем.
Чи повернувся ж нарешті? Одягнувшись в пилюгу,
непотрібним здаватися можеш собі, але цей собака
чекає під муром, спина його вилиняла,
обгоріла на сонці. Ти стояв серед міста,
в річці із тіл закривавлених, дірявих, обезголовлених,
розполовинених дів і роздертих дітей. Не було бо іншого шляху,
ногам це каміння знайоме, голоси пам’ятаються
по-дитячому гостро наточені. Собака
голову лиш був підніс, упізнавши приблуду.
Сам себе не впізнаєш, іншим ти вийшов,
іншим ти повернувся, на ногах іще згадки про кров,
про вбитих, яких намагався не рахувати,
але на шкоду собі вночі усіх ти згадав,
і собака помер, дочекавшись, впізнавши.
