Творчий доробок Галини Гордасевич є доволі значним і досі ретельно не дослідженим. Ба навіть не усе ще опубліковано з того, що було нею у різні роки написано.
Гордасевич Галина. Твори – Т. 1: Поетичні твори / Упоряд. Б. Гордасевич; Львів: Каменяр, 2006.
Книжка, якою започатковується кількатомне зібрання творів відомої української письменниці Галини Гордасевич (1935–2001), об’єднала поетичний доробок цієї талановитої особистості.
Гордасевич Галина. Твори – Т. 2: Проза / Упоряд. Б. Гордасевич; Львів: Каменяр, 2007.
Черговий том доробку відомої української письменниці укладено з прозових творів, а саме: повісті «Ноїв ковчег», есе «Із сімейного альбому» та автобіографічного роману «Соло для дівочого голосу».
Гордасевич Галина. Твори – Т. 3: Мала проза, повісті / Упоряд. Б. Гордасевич; Львів: Каменяр, 2009.
До чергового тому зібрання творів відомої української письменниці Галини Гордасевич (1935–2001) ввійшли малообсягові прозові твори – оповідання, новели, короткі повісті.
У 2006-2009 роки зусиллями сина письменниці, громадського діяча та літератора Богдана Гордасевича було реалізовано ідею видання зібрання творів відомої кременчанки. Львівське видавництво «Каменяр», яке від 1939 року популяризує українську літературу, ставши для багатьох відомих, а навіть знаменитих потім письменників свого роду материнцем, випустило у світ три томи творів: поезії, великої прози та малої прози.
Але видавництво відоме також ще й тим, що воно періодично видає книги сусідів-слов’ян в українському перекладі, перш за все – поляків: від Адама Міцкевича до Кароля Войтили, який у вільний від поетичної творчості час виконував обов’язки римського папи Яна Павла ІІ.
І ця традиція мала бути продовжена і у випадку з Галиною Гордасевич. Четвертий том – переклади польської поезії – від 2006 року лежав у редакції, очікуючи своєї долі. Але цьому тому не пощастило. Директор видавництва Дмитро Іванович Сапіга, який очолює установу від 1991 року, не зміг пояснити причину не-видання четвертого тому, використавши формулу – «не вдалося».
На моє припущення, що причиною могло стати те, що авторські права на твори деяких авторів, яких переклала Галина Гордасевич, ще залишилися за спадкоємцями, Дмитро Іванович впевнено відповів, що цю проблему можна було б вирішити у процесі освоєння матеріалу. На жаль, ставлення до інтелектуальної власності в Україні ще далеко не відповідає європейським нормам. Необхідність упорядкування проблеми авторського права стосується як мінімум двох з шести перекладених поетів, а на момент створення редакційного портфелю «Твори Галини Гордасевич» – чотирьох. Не кажучи вже про авторські права перекладачки.
Коли Богдан Гордасевич передав мені тексти, які лежали біля двадцяти років у видавництві, то описав оцю сумну ситуацію. Я намагався вияснити причину видавничого не-успіху. Можливо, думав я, редакторів зупинили якісь позалітературні міркування щодо авторів – польських поетів. Але ж ні, практично усі вони цілком легально існують в історії польської літератури, маючи, звичайно, певні вибрики у біографіях, але це якраз специфічна риса польської літератури взагалі.
Або ж добір творів, вибраних перекладачкою, не влаштував редакторський корпус. Дійсно, вірші присвячені одній темі, але вічній для поезії темі кохання. І жодних зазіхань на якісь збочення, сутнісні чи мовні, у них явно нема.
Залишилося останнє: якість перекладу. Адже Галина Гордасевич, відома як поетеса і прозаїк, не заявляла про себе як активний перекладач. Ця добірка була практично її дебютом у галузі трансляторики.
Я з тяжкою бідою віднайшов майже усі оригінали перекладених віршів для того, щоби порівняти їх з відтворенням українською мовою. І можу з упевненістю сказати, що перекладачка чітко дотримувалася однієї з двох провідних концепцій художнього перекладу: перекладений твір має сприйматися читачем як такий, що був написаний саме цією мовою. А це за умови споріднених лексично, але значно диференційованих орфоепічно мов, становить неабияку проблему для сумлінного перекладача. Бо передати треба не тільки думку (як у прозі), але й музику слова (яка у перекладі майже завжди тікає). Але це вже тонкощі перекладознавства. Та можу як кваліфікований реципієнт ствердити: український читач має право на цю книгу Галини Гордасевич.
І переконатися у цьому дуже легко. Достатньо прочитати вголос ці тексти. Почнемо з Леопольда Стаффа
львів’янина чеського походження, випускника Львівського університету, який під час І Світової війни перебував у Харкові, віце-президента Польської Академії літератури, «поета трьох поколінь», як його назвали історики літератури. Власне його твори не представлені навіть на сайті «Wolne lektury», де розміщено книги для учнів польських середніх шкіл, єдиний легальний сайт, де можна безкоштовно читати книги польською мовою. Так от навіть там його нема. Бо не пройшло ще 70 років після його смерті, і спадкоємці воліють продавати його поезії через книгарні, а не пускати гроші з вітром.
Але рівень поезії Леопольда Стаффа і перекладу Галини Гордасевич говорять за себе самі.
- ЧАР
В м’яких складках твоєї сукні згубився устами,
П’ю вечора чар золотий… Хай буде він з нами…
Коротко розкіш триває… Прийде ранок по мене.
Від моїх поцілунків рожевіють нагі рамена…
Волосся тебе ще ховає… Так воно повелося:
Навіки розлучить нас ранок… Вийди з лісу твого волосся.
Перса твої – дві квітки, це для мене постеля,
Де уст моїх поцілунки тепле гніздечко стелять…
ЗМІНИ
Там, де сад на тин зіперся,
Дав тобі я злотний перстень.
Серед пасіки, за садом,
Слово ти дала закладом.
І немов медовий трунок,
Був солодким поцілунок.
Сонце – як схолола криця.
Перстень мій взяла криниця.
Люди мед у бджіл забрали,
Твоє слово в мене вкрали.
І як згага після трунку,
Палить пам’ять поцілунку.
Життя Марії Павліковської-Ясножевської, яка походила з родини польської культурної еліти, де батько був відомим живописцем, сестра – знаменитою романісткою – само по собі є карколомним романом. А вірші, фантастичні вірші опинилися на узбіччі її літературної кар’єри і тільки після смерті авторки знайшли свого читача.
- КОХАННЯ
Щось думаєш. Мовчиш і зітхаєш.
Дивишся у вікно на якусь сороку.
Ти ж мене над життя кохаєш?
Сам казав минулого року…
Смієшся, та щось лишаєш для себе.
Знов дивишся у вікно і до мене ні кроку.
Адже я тобі світом і небом?
Сам казав минулого року…
ЛИСТИ
Пані та всяку повагу втрачає:
Листоношу вистежує в брамі!
Сумно дивиться, усміхом зутрічає,
а уста, мов криваві рани.
Життя тій пані непосильна ноша,
йде на дно, мов на шиї камінь…
аж дивується засмучений листоноша:
«Я б уже сам написав до пані…»
Болеслав Лесьмян, один з найбільш авторитетних та водночас найзагадковіших польських поетів ХХ століття, належить до категорії авторів, яких ми зараз розпрацьовуємо під грифом «Польська література України». Поет, який дитинство та юність провів у Києві, закінчив Київський університет Святого Володимира, але водночас був членом Польської Академії літератури та кузеном класика польської дитячої поезії Яна Бжехви – безумовно стновитиме одну з центральних постатей у цій концепції.
Один з найбільш складних та новаторських віршів Лесьмяна, який обрала для перекладу Галина Гордасевич, може бути окрасою будь-якої національної поезії:
- ДВОЄ ЛЮДИНЯТОК
Все в душі моїй дзвонить пісня, з жалю зіткана,
Про двох людиняток і їхнє кохання.
Коли вперше несміло зустрілися руки,
Це примусом стало для їх розлуки.
Не стрічалися довго з чиєїсь провини,
А час утікав, неповторний, єдиний.
А як знову зустрілися, в зелені, в цвіті,
Захворіли так дуже, як ніхто ще на світі.
Попід кленом дві тіні, попід кленом два ліжка,
Попід кленом остання безнадійна усмішка.
І померли обоє – смерть стяла їх нещадна –
Без одного цілунку, без сльозини від щастя.
І уста їх зів’яли, журбою повиті,
І поблідли так дуже, як ніхто ще на світі.
Ще по смерті надіялись на щасливе спіткання,
Так кохання померло. Не було вже кохання.
Тож уклякли обоє, щоб молитись до Бога.
Але Бога не стало. Не було вже нічого.
Тож до літа терпіли земляне своє ложе,
Щоб вернутись на землю. Та землі не було вже.
Драматична доля Казімежа Пшерви-Тетмаєра, голови Товариства поольських письменників і журналістів, почесного члена Польської Академії літератури, наклалася на драматичну долю Польщі у Другій світовій війні. Похилого віку поет втратив зір і орієнтацію в часі і просторі, та німецькі окупанти викинули його на вулицю. Їх не цікавила його поезія.
Шукаю тебе – а коли побачу,
прикидаюся, що не бачу.
Кохаю тебе – а коли спіткаю,
прикидаюся, що не кохаю.
Загину для тебе – але до того
гукну, що гину випадково.
Люблю, коли жінка в обіймах звисає,
коли її погляд за млою згасає,
коли перегнувшись в мої рамена,
устами безвладно спішить до мене.
Люблю, коли з розкоші й жаги зніміло
тремтячими пальцями впивається в тіло,
і подих короткий стає і рваний,
і ми разом досягаєм нірвани.
І той сором люблю, при котрому жінка
соромиться визнать, що кожна жилка
бринить в ній жагою, а вона, немова,
шукає лиш уст, а лякається слова.
Люблю це, а також люблю ті хвилини,
коли в неї сили вже ані краплини,
а думка моя вже від неї тікає
і чогось в світах позаземних шукає.
Не винятком у цій трагедії життя і смерті була й біографія Константи Ільдефонса Галчинського, який знаменного 17 вересня 1939 року потрапив у полон до переможної Червоної армії. Та на щастя радянська влада не розстріляла польського військовослужбовця Галчинського ані в Катині, ані в Харкові, але гуманно передала його братнім німецьким гестапівцям, які на 5 з половиною років запроторили поляка до концтабору. Поет на диво вижив, став після війни провідним автором, одна з пісень котрого мало не стала гімном Польщі.
Мушу признатися, що поезія Галчинського давно займає особливе місце у моїх читацьких пріоритетах. І не випадково
- ПРО ГОРОБЧИКА
Горобчик – пташина мала.
(Яка до горобчика рима?)
Він бридку стоногу склював дотла,
а хоч би його хто підтримав.
Отож я кричу: кривда ця
нестерпна! Хто позбавив його всяких прав?
Кохайте, дівчата, горобця,
кохайте, бодай би вас чорт побрав!
Я ДОВГО БЛУКАВ І ШУКАВ
Я довго блукав і шукав, а світ, як море, нівроку,
повен дивних створінь: водяники та русалки,
аж одного вечора, там, де рожеві скали,
знайшов я малого кобольда, дружину похмурооку.
Коли падають дощ і тьма, мене мучать жура і тривога,
а страх, як темне вино чи понура хмарина,
сплітаю свої вірші, як вінок з розмарину,
на голову мого кобольда, на голову мого бога.
Лех Конопінський, який за 92 роки свого життя перепробував величезну кількість різноманітних професій, написав страшно сказати скільки пісень до фільмів та вистав – і все це, не виїжджаючи зі своєї провінційної Познані. Але головне – він відродив суто польський жанр літератури, фрашку, короткий жартівливо-філософський вірш, у якому можна сказати про все. У тому числі – про кохання:
- ПЕРЕМОЖЕЦЬ
Здобув її серце.
Ну, а тіло?
А тіла йому й не кортіло.
- ДЕ ДИЯВОЛ…
Де диявол нічого вчинити не може,
Там підсилає дівчатко гоже.
КОХАННЯ І МИ
Кохання відмінить будь-кого,
зробить крилатим час…
Як метелики, летимо на вогонь,
який в нас.
ЇЇ ПРОПОЗИЦІЯ
Можеш мене в обійми взяти.
Мій тато шукає зятя.
Виникає питання: що ж робити з цим літературним скарбом, перекладами Галини Гордасевич. Вони мають право на життя, а ми не маємо право цьому перешкоджати.
Художньо-аналітичний альманах «Кременецький культурний контекст» послідовно працює над популяризацією творчості кременецької письменниці. Було видано добірку неопублікованих віршів з архіву Богдана Гордасевича. Міжнародний українсько-польський альманах наважився, будемо відвертими, на непростий крок: публікація польською мовою фрагментів книги «Степан Бандера. Людина і міф». Це при тому, що у повсякденній свідомості пересічного поляка постать українського провідника викликає скоріше негативні емоції, і знайти кваліфікованого перекладача для книги про Бандеру з числа поляків було непростим квестом.
Враховуючи невирішену проблему авторського права, Міжкафедральна науково-дослідна лабораторія «Життя та творчість Юліуша Словацького та Томаша Падури у культурному просторі Кременця» та видавництво «Крок» прийняли рішення реалізувати проєкт навчально-методичного посібника для студентів спеціальностей 035. Філологія. Переклад та 014. Польська, англійська мови та зарубіжна література «ПОЕТИЧНИЙ ПЕРЕКЛАД. Польські поети ХХ-ХХІ століть у перекладі Галини Гордасевич. Порівняльний аналіз». Тому що це (навчально-методичне видання) – єдина шпарина, через яку юридично можна обійти заборону на публікацію творів автора, інтелектуальна власність якого ще перебуває під егідою спадкоємців. Тексти будуть подані по-перше у порівнянні, оригінали і переклади, по-друге – з науково-методичним коментарем, по-третє – у рамках освітніх програм.
Гадаю, це той компроміс, до якого не соромно вдатися, щоби належно віддати пошану творчим зусиллям Галини Гордасевич.